Тридцять дев’ять сходин - Джон Бакен
Після сніданку місцевий управитель вручив Скейфу ключ, що підходив до хвіртки всіх сходів на мисі Рафф. Ми прогулялися уздовж кромки мілини, після чого я сів перепочити в затишному куточку серед скель, а Скейф заходився обстежувати скелі, яких тут, на березі, виявилося не менше півдюжини. Я не хотів, щоб мене бачили сторонні, але тепер на пляжі було зовсім порожньо, і за весь час я не помітив нікого, крім чайок.
Огляд і підрахунки зайняли у Скейфа понад годину, і коли він нарешті повернувся до мене, зосереджено заглядаючи в клаптик паперу і з записами, серце у мене мало не вистрибувало з грудей. Ви й самі розумієте: усе залежало від того, чи виявиться моя інтуїтивна здогадка правильною.
Присівши поруч на пісок, агент назвав уголос кількість сходин на всіх тутешніх сходах: тридцять чотири, тридцять п’ять, тридцять дев’ять, сорок дві, сорок сім і двадцять одна — у тому місці, де скелі були трохи нижчі. Я схопився, ледь стримавши радісний крик.
Ми помчали назад у місто і негайно відіслали телеграму Магіллврі. Я зажадав у своє розпорядження півдюжину помічників і велів їм після прибуття оселитися в різних готелях, назви яких були вказані в телеграмі. Після цього Скейф вирушив вивчати віллу, до якої належали сходи з тридцятьма дев’ятьма сходинами, і підступи до неї.
Він повернувся зі звісткою, яка одночасно спантеличувала і вселяла впевненість. Вілла мала назву Трафальгар-Лодж і належала літньому джентльмену на ім’я Епплтон, колишньому біржовому маклеру. Містер Епплтон проводив там більшу частину літа. Перебував він на віллі і зараз, як і майже весь минулий тиждень. Скейфу нічого не вдалося про нього дізнатися, крім того, що Епплтон справляє враження цілком пристойної людини, регулярно платить за рахунками і ніколи не шкодує п’яти фунтів на місцеву благодійність.
Потім Скейф проник у будинок через задній вхід під виглядом комівояжера з продажу швейних машин. На віллі були кухарка, покоївка та економка, які нічим не відрізнялися від прислуги в будь-якому іншому респектабельному домоволодінні середнього класу. Кухарка виявилася не з балакучих і незабаром зачинила двері перед настирним комівояжером; Скейф, утім, був упевнений, що вона все одно нічого не знає. Поряд розташовувався новий, ще не добудований будинок, цілком придатний для спостереження за територією Трафальгар-Лодж, а вілла на протилежному боці вулиці здавалася в оренду, і сад навколо неї мав дикий і занедбаний вигляд.
Я запозичив у Скейфа бінокль і до обіду прогулювався по мису. Зайшовши за ряд вілл, я виявив там відмінний оглядовий майданчик на краю поля для гольфу. Звідти відкривався вид на смужку дерну біля вершини скелі з лавками, розставленими через рівні проміжки, і маленькими прямокутними ділянками, обнесеними огорожею та обсадженими кущами. Саме звідти приватні сходи спускалися на пляж. Я чітко бачив і Трафальгар-Лодж — віллу з червоної цегли із заскленою галереєю, галявиною для тенісу на задньому дворі і квітником, засадженим маргаритками і хирлявою геранню. Перед віллою стирчав флагшток, з якого мляво звисав у нерухомому повітрі британський прапор.
Не минуло й кількох хвилин, як хтось вийшов із будинку і неквапливо рушив уздовж скелі. Придивившись, я переконався, що це старий у світлих штанах, синьому фланелевому піджаку і солом’яному капелюсі. У руках він тримав польовий бінокль і газету. Діставшись однієї з лавок, він сів і почав читати, однак час від часу відкладав газету, направляв бінокль на море і довго розглядав есмінець, що стояв на якорі. Я спостерігав за старим близько півгодини, поки він не встав і не вирушив додому, тому що покоївка покликала його обідати. Тоді я теж повернувся до готелю — з тією самою метою.
Я був злегка збентежений. Я очікував чого завгодно, але тільки не розміреного і нудного проведення часу. Можливо, чоловік із біноклем і був тим самим лисим археологом з ферми посеред вересових пустищ. Однак стверджувати це я б не взявся. Він надзвичайно нагадував задоволеного життям старого птаха — такий тип людей можна зустріти в будь-якому передмісті, на будь-якому курорті. І якби вам знадобився для прикладу зразок абсолютно нешкідливої людської особини, то ви, швидше за все, зупинилися б саме на ньому.
Утім, після обіду, покурюючи на балконі готелю, я піднісся духом, бо побачив саме те, що сподівався побачити і відчайдушно боявся пропустити. З півдня до берега підійшла яхта і кинула якір майже точно навпроти краю мису Рафф. Водотоннажність цього судна становила близько півтораста тонн, військово-морський прапор свідчив про його приналежність до «Ескадри».[55] Ми зі Скейфом спустилися до гавані і найняли човен для риболовлі.
Вечір видався теплий і тихий. Ми наловили фунтів тридцять тріски і сайди на двох, і в штильовому морі мій настрій різко покращився. Над білими скелями Раффа бовваніли червоно-зелені вілли і флагшток Трафальгар-Лодж. Близько четвертої години, досхочу порибаливши, я попросив човняра провезти нас навколо яхти, що покоїлася на воді, немов білий птах, готова у будь-який момент злетіти. Скейф зауважив, що ця яхта, судячи з обводів, мусить розвивати пристойну швидкість — на ній явно встановлено потужний двигун.
Назви на борту не було, але з напису на безкозирці матроса, який драїв на палубі латунні деталі, я зрозумів, що яхта називалася «Аріадна». Заговоривши з ним, я отримав відповідь на м’якому ессекському діалекті. Інший матрос, що проходив повз, повідомив мені час чистою англійською. Наш човняр побився об заклад із кимось із матросів про погоду, і ми кілька хвилин сушили весла, тримаючись біля правого борту судна.
Раптом матроси перестали нас помічати і старанно взялися до справи — на палубу вийшов офіцер. Це був елегантний, підтягнутий молодий чоловік; він поцікавився нашою риболовлею, розмовляючи бездоганною англійською. І все-таки при погляді на нього у мене разом відпали всі сумніви. Коротка стрижка, форма комірця і спосіб зав’язувати вузол краватки походили звідки завгодно, тільки не з Англії.
Моя впевненість зміцніла, але ненадовго: поки ми пливли назад до Брадгейта, мене знову почали долати сумніви. Наші противники знали, що Скаддер поділився зі мною всією відомою йому інформацією, і саме він дав мені ключ до цього місця. Але якщо вони знали, що Скаддер мав цей ключ, хіба не подбали би про те, щоби змінити свої плани? Занадто багато стояло на кону, аби допустити бодай найменший ризик. Учора ввечері я з упевненістю говорив про те, що німці завжди чітко дотримуються розробленої схеми, але якщо у них виникнуть хоч найменші підозри, що я
