Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1 - Оксана Іванівна Думанська

При Андре лишилася Ева — молодша за Ізабелю, граційніша і пустотливіша, вигадливіша і аґресивніша, коли йшлося про ризиковані речі.

— Шер амі[49], — сказала вона одного ранку за кавою з камамбером. — Я хочу зорганізувати конкурс краси і перемогти на ньому!

— Хіба мало того, що я вважаю тебе найвродливішою дівчиною? — спитався Турбійон.

— Мало! — скривила губки Ева.

І тоді Андре спало на думку...

Змагання серед вродливиць — купа клопотів. Але якщо заснувати конкурс на найкращу жіночу ручку і ніжку, то в цьому ділі можна дещо здешевити: ніяких проходів у сукнях! Стала за ширмою, виставила в щілину звабливу ручку — маєш право виставити і ніжку. А коли переможиця сполучить свій успіх у двох турах, отримає гроші і оплачене замовлення якомусь знаменитому маляреві на портрет...

Умови конкурсу з'явилися на першій шпальті «Ранкового Парижа» всупереч протесту консервативного в цьому ділі Брікассера.

 расеві Маґдебуркові і в страшному сні не наснилося б, що до Парижа він мандруватиме в товаристві особи, яка десять літ тому виявила неабияку «приязнь» до студента без поважного родоводу.

— Професор Козобродський! — гордо проголосив Теодор, зайшовши в переділ[50] і побачивши молодика років тридцяти.

Юрась шанобливо підвівся і назвав себе.

— Мені знайоме ваше прізвище, — забудькувато промовив професор. — Ви навчалися в університеті?

— Так, на правничому.

— А я в Париж у справах — терміново! — ні в кут ні в двері сказав Козобродський, внутрішньо відчуваючи якусь непевність. Цей чорнобровий і кароокий чоловік з модними вусиками на чистому рум'яному обличчі збентежив його ледь прихованою усмішкою: мовляв, вибачайте, пане, але ми не вперше знайомимося.

Юрась вагався, чи викривати себе перед цим індиком, чи відповідати так, щоб розмова урвалася на етикетних фразах.

— От ви, шановний, маєте правничу освіту, то, може, до вас звертатися «пане меценасе»? Практикуєте адвокатом?

Маґдебурко схилив голову, ніби потвердив Теодорові слова.

— Я теж у своїй справі — адвокат! — не вгавав співрозмовник. — Їду в Сорбонну домовлятися, щоб їхня професура повернула нам жидівсько-хозарський рукопис, знайдений Шехтером в Каїрі. В тому сувої паперу містяться свідчення про київського князя Олега. Уже в Кембриджі почали збирати гроші на викуп рукопису. Ви собі уявляєте? А ми що — не маємо на нього права?

— Певно, ні. Хто знайшов — тому й належиться, — спокійно відказав Юрась.

— Це непатріотично! — вигукнув Козобродський. — Князь Олег посідав київський престол! А тоді Русь була єдиною!

— Тоді — якийсь час була, але зараз... З таким самим успіхом до французів приїде хтось із Петербургу чи Москви. І що? Знаєте, італійський селянин на ім'я Перуджія викрав з Лювру «Джоконду» великого Леонардо та ще й повісив у своїй небагатій хатинці. Два роки всі нишпорки і поліціянти шукали зловмисника, а знайшов випадково один французький мандрівник: він постукав у двері і попросив дозволу взяти човна... Так Перуджія заявив, що викрав картину ... з патріотизму, адже Леонардо — італієць. Д'Анунціо навіть написав про це повість. Отже, вам світить слава правдивого патріота і літературного персонажа. Якщо й справді добудете рукопис...

Теодор подумки намацував завинуті в папірці кпини свого випадкового попутника, але той промовляв серйозно, навіть бровою не повів.

— А ви в Париж — до друзів? — поцікавився професор. — Чи до подружки?

— Приятель бере шлюб, — сказав перше, що спало на думку, Юрась.

— Він теж правник?

— Так, практикує в бригаді «тигрів»[51].

— Це ж небезпечно! — вигукнув Теодор. — От мій приятель Кендзьорівський...

Маґдебурко вислухав усю печальну історію покійного Адама, так би мовити, з перших вуст, вдаючи щиру зацікавленість цією непересічною газетярською душею, а сам думав про свого знайомця ще зі шкільної лави Ераста Ступіньського, який і справді був чи не найудатнішим серед «тигрів»: влучно стріляв що правицею, що лівицею, спав завжди в півока і на нюх визначав марку цигарок. Якщо він не допоможе знайти «графиню», то дідич буде дуже розчарований, а ще більше розчарується сам Юрась, не заробивши винагороди.

Уночі Маґдебуркові привидівся Париж, в якому чомусь були Гетьманські Вали, а замість Нотр Дам де Парі стояла знайома львівська Катедра з підвішеним на ланцюгу ядром, яке пошкодувало руйнувати таку знамениту споруду.

Козобродському ввижалося, як він викрадає хозарський рукопис із бюрка Шехтера, і ціла зграя смугастих