Осінній сезон смертей - Андрій Анатолійович Кокотюха

Паніка охопила мене не одразу. Спочатку я на таксі домчав додому і не застав там Юльки. Ще одне таксі — в студмістечко. Алли теж немає вдома. Юльки немає в кімнаті бармена. «Зодіак» зачинений, ще немає навіть шостої. Вже починаючи мандражити, забарабанив у Максову кімнату. Нікого. Навряд чи я когось тут взагалі застану. Макс не дурень, жінку точно відправив кудись під якимось приводом — не думаю, щоб вона знала! — і сам причаївся, вискочить, як змія із засідки.

Мухтара не знайти, не так це просто. Я раптом усвідомив, що не знаю, де живуть обидвоє Аликів. Гоша! Біжу до нього — той самий результат, нікого. Остання надія — бармен, але він не бере участі в нашій операції. Знову в «Зодіак». Уже відчинили, поки нікого — і замість Сашка-бармена його новий змінщик. А він точно ані сном, ані духом.

І ось тоді мною оволоділа найсправжнісінька паніка.

Щоб не сидіти на місці, я вийшов на повітря. Вночі обіцяли заморозки, а зараз земля зарошувалася мерзенним підлим обложним дощем, який, на відміну від сильної зливи, може набридати довго. Всупереч надіям, дощ не охолодив і не заспокоїв.

Я повернувся до залу, замовив горілки, зробив великий ковток.

Спокійніше. Думай, голова. Вчинок Ігоря всього-на-всього демонструє, як принцип іде на принцип. Стати мені на заваді будь-якою ціною. Припустімо, він хотів попередити Макса і лише зірвати мої задуми, адже не тільки він — я сам до кінця не вірив у всю цю затію. Але вийшло все навпаки. І хто знає: якби не провокація Ігоря, чи вийшло б у нас що-небудь… Я мушу, як це не смішно, бути вдячним цій сволоті бандитській, спрацювало ж…

Але в мене була можливість переконатися — Макс хитрий і через це небезпечний супротивник. І не спіймали його досі тільки тому, що не хотіли ловити, бо розумні супротивники наших, гад, героїв-сискарів не влаштовують. Їм би алкаш, бабця-торговка з ковбасою і цигарками або явно виражений тупоголовий пацан-бандит. Сьогодні я повинен подумати і здогадатися, як і звідки буде нападати Макс.

А якщо попередити міліцію? Відпадає.

Попередити всіх учасників операції? Її можна зірвати. А саме тепер, коли я допив горілку, на зміну паніці прийшов азарт. Я тебе переграю, сволота! Ти в мене кров’ю вмиєшся!

Спокійніше, спокійніше… Я вирахував тебе, Максику. Добряче подумав і вирахував, знав, де шукати і кого шукати. Значить, я тебе знаю, як облупленого. І зможу, якщо напружуся, вгадати, як ти будеш діяти і звідки нападати. Треба ще випити. Горілка зараз діє дуже слабо, коли людина вся на нервах — завжди так.

Але в голову нічого не йшло. Думку про те, що все може зірватися, ніяк не вдавалося відкинути, тільки вона й крутиться в голові.

Час пройшов несподівано швидко, і близько дев’ятої нарешті з’явилася Юлька з ескортом. Обидвоє Аликів справді нагадували королівських пажів. Уся трійця напружена, це помітно навіть у напівтемряві бару. Мисливці в джунглях, що чекають нападу тигра у будь-який момент, слухають джунглі і здригаються при найменшому шересі, навіть якщо вітер торкнеться верхівок пальм…

Ні, їм нічого говорити не можна. У всякому разі, Юльці — точно. Вона й без того напружена, хоча до вчорашнього дня трималася навіть дуже бадьоро. Дізнається про все — перелякається остаточно. А гарячі кавказці теж можуть не витримати. Ні, я мовчатиму. Я здогадуюсь, що може нас чекати. Я вже спокійний. Усі на своїх місцях, і я готовий до дій. Зі мною в тебе, Максику, номер не пройде.

Половина десятої. Явився всюдисущий Гоша, не приховуючи своєї стурбованості, крикнув мало не з порога: «Ну, як там?» Алик покрутив пальцем біля скроні. Юлька мерзлякувато пересмикнула плечима. Взагалі вся ця компанія своєю явною нервозністю привертала загальну увагу. Хоча всі вони сиділи в різних місцях, неважко здогадатися, що затівається якась незрозуміла гра.

Гоша, з гуркотом відсунувши стілець, вмостився біля мене. З таємничим виразом на обличчі повідомив, що Алла сьогодні ночує в якоїсь подруги на квартирі. Заговорив ще про щось, набивався показати газовий пістолет, який йому хтось там привіз із Німеччини. Я порадив йому заткнутися. Він не образився, сходив по каву.

Десята. Всі змовники майже синхронно подивилися на свої годинники. Той, на кого ми чекали, не з’являвся. Це було передбачено, і, по-моєму, Юльку б влаштував подібний розклад.

Минуло десять хвилин. Його немає.

Двадцять. Тридцять…

Я повернув голову до світла, щоб черговий раз глипнути на годинник, а коли знову повернув її до дверей, побачив, як Макс заходить до бару. Зупинився. Роззирнувся. Я стежив за його поглядом. На якусь мить наші погляди перетнулися, і тільки тепер у мене промайнула думка — а чи знає він мене в обличчя?

Макс неквапом наблизився до стійки. Звичайний хлопець і вдягнутий звичайно, як сотні його ровесників навколо. Він пройшов повз мій столик, і я відзначив — здоровий бугай, і не за спортивними мірками, а від природи, є в ньому щось від стихійного лиха. Некерована тваринна сила.

Біля стійки він довго не затримався. Запитав щось у бармена, ще раз роззирнувся. Юлька витріщилася на нього в чеканні, але Макс тільки зачепив її поглядом і посунув — не пішов, а саме незграбно посунув — на вихід.

Не стримавшись, я зірвався з місця і кинувся за ним, але на вулиці його не було, він зник, немов розчинився у вогкому від дощу повітрі. Одразу ж за мною вибіг Гоша і закрутив головою в різні боки. Того, що Макс просто розвернеться і піде, ми якось не передбачили. І я вже вкотре за сьогоднішній вечір розгубився.

Я, а слідом за мною й Гоша, повернулися до прокуреної середини бару. Обидвоє Аликів саме прямували до виходу, Юлька йшла за ними, але, на відміну від усіх нас, не поспішала.

— Що? — виплюнув запитання Маленький Алик.

— Фігня якась. Наче