Клуб «100 ключів» - Жорж Сіменон
Мегре не забув нагадати, що йшлося про збройний напад на поліцая, і містер Пайк поважно відказав:
— А в Англії злочинця повісили б незалежно від статі. За злочини проти поліції в нас карають шибеницею…
Як і Бастіані, він пообіцяв зателефонувати пізніше.
Годинник продзвонив о пів на сьому. Коли Мегре відчинив двері до інспекторської, то побачив лише з п'ятеро своїх підлеглих.
— В Мелані, у Сен-Фаржо — нічого, патроне. В «Кок-Арді» також, як я й сподівався. В «Сороці-танцюристці» теж її не було, бо долина Шеврез та Сена нічого не дали…
Комісар уже хотів був повертатися до свого кабінету, як до інспекторської влетів Шінк'є. Він був страшенно схвильований.
— Комісар у вас?
Він ще не доказав свого питання, як побачив самого Мегре.
— У мене є новини. Я не хотів дзвонити вам і прибіг особисто.
— Заходьте.
— Там у приймальні сидить свідок. Ви можете його допитати…
— Сідайте. Розкажіть спочатку, в чому річ.
— Ви дозволите зняти плаща? Я за сьогодні стільки вибігав, що весь аж упрів. Ну от… За вашим наказом інспектори вісімнадцятого відділка густим гребінцем прочесали авеню Жюно та сусідні завулочки. Кілька годин підряд це була марна праця — крім старого Маркле, ніхто нічого не знав. І от раптом я чую свідчення, як мені здалося, першорядної ваги. Ми вже були в тому будинку після полудня і допитали консьєржку й тих пожильців, яких застали вдома… Себто кількох жінок, бо чоловіки були на роботі. Це той самий прибутковий будинок, що стоїть у горішній частиш авеню. Годину тому один з моїх інспекторів знову находився туди і здибав у консьєржки чолов'ягу, який прийшов узяти пошту. Це комівояжер Ланжерон. Він ходить по квартирах і пропонує пилососи. Я його й привів сюди. Це такий собі горопаха, який уже звик до того, що його майже всюди виганяють у три вирви з його пилососами. Живе він сам-один на четвертому поверсі і працює то зранку, то ввечері, коли є більше шансів застати вдома людей. Здебільшого він сам собі готує їсти, а коли пощастить збути пилососа, обідає у ресторані. Саме так і сталося минулого вечора. Між шостою і восьмою годинами, коли всі вже повертаються з роботи, він продав два пилососи і, хильнувши аперитив у барі на площі Кліші, добряче повечеряв у ресторанчику на вулиці Коленкур. Десь близько десятої він піднімався вгору по авеню Жюно з пилососом у руці. Біля будинку голландця стояла машина, жовтий «ягуар». Ланжерона вразив її номерний знак — на ньому були дві червоні літери «Т». Коли він був за кілька метрів від особняка, двері раптом відчинилися.
— Він певен, що то був саме будинок Йонкера?
— Він знає авеню Жюно, як свої п'ять пальців, бо обійшов її вздовж і впоперек, пропонуючи пилососи. Тож слухайте. Звідти вийшло двоє чоловіків, тримаючи попід руки третього, п'яного як хлющ. Сам він уже не міг стояти на ногах. Коли ті двоє, що, сказати б, несли третього, побачили Ланжерона, вони ступили крок назад, до будинку, але потім один з них вигукнув: «Ходімо! Іди, йолопе! І треба ж упиватися до такого стану!..»
— І вони його кудись повезли?
— Стривайте, це ще не все. По-перше, мій комівояжер твердить, що той, хто говорив, мав сильний англійський акцент. По-друге, на п'яному не було ні черевиків, ні навіть шкарпеток. Його босі ноги волочилися по бруківці.
Після того як вони вмостили його на задньому сидінні, один сів поруч, другий — до керма, і машина від'їхала на повній швидкості… То вам покликати мого добродія?
Мегре завагався. Тепер він твердо знав, що зволікати далі не можна.
— Заведіть його до інспекторської і запротоколюйте свідчення. Дивіться, щоб він нічого не забув. Зараз важлива кожна дрібниця.
— А що я маю робити далі?
— Потім поговоримо.
Напередодні в цю саму пору він намагався вирвати зізнання в жовторотого крадія коштовностей Воша на прізвисько Жанчик, аж поки о першій годині ночі той не розколовся і не виказав Гастона Нуво.
І хто знає, до котрої години горітиме світло в його кабінеті цієї ночі… Таке рідко трапляється двічі підряд. Між двома справами майже завжди випадав перепочинок, і, парадоксально, досить було цьому перепочинку затягтися, — як Мегре хмурнів і не знав, куди себе подіти.
— Дайте мені автоінспекцію. Тільки мерщій!
Він не пригадував, щоб коли бачив жовтого «ягуара» — такий колір був досить незвичайний для англійської машини. Літери «ТТ» означали, що власник цього автомобіля приїхав до Франції як турист і мита не платив.
— Хто у вас сидить на «ТТ»? Ротів? Пішов? Хто його заступає? Нікого вже немає? А ти? Сподіваюся, ти ще там є? Слухай, мій хлопчику. Ти повинен нам допомогти… Або сходи сам до Ротівого кабінету, або зателефонуй до нього додому і скажи, щоб він негайно їхав на роботу. Байдуже, що він обідає. Ясно? Йдеться про «ягуар». Так, «ягуар». Він ще вчора їздив по Парижу. Жовтий «ягуар» з номерним знаком «ТТ». Ні, номера я не знаю. Це було б надто просто. Та я певен, що зараз в усьому Парижі немає й дюжини жовтих «ягуарів». Отож не гай ні хвилини і дзвони мені до Сюрте. Мене цікавить прізвище власника, його адреса, дати приїзду до Франції… Ну, бувай. Вибачся за мене перед Ротівом, якщо тобі доведеться його потурбувати. Я колись йому віддячу. Скажи, що йдеться про ловлю того типа, що підстрелив Лоньйона. Еге ж, інспектора з вісімнадцятої…
Він відчинив двері до інспекторської і гукнув Жанв'е.
— З Марни нема жодних новин?
— Поки що нічого. Боюся, що в Лагрюма аварія.
— Котра година?
