Свідок обвинувачення та інші історії - Агата Крісті

Доклавши зусиль, жінка спромоглася більш-менш природно поводитися. І все ж у неї було моторошне відчуття, що час від часу він скоса поглядав на неї, немов не надто задоволений. Вона відчувала, що його підозри не зовсім розвіялися.

Коли вони повернулися в будинок, Джеральд наполіг, аби вона полежала, і приніс одеколон, щоб розтерти скроні. Він був, як завжди, відданим чоловіком. Алікс почувалася такою безпорадною, немов її руки та ноги потрапили в капкан.

Благовірний ні на хвилину не залишав її на самоті. Він пішов з нею на кухню й допоміг принести невибагливі холодні закуски, приготовані раніше. Хоч Алікс і шматок у горло не ліз, усе ж вона змусила себе попоїсти й навіть здаватися веселою та природною. Тепер жінка розуміла, що бореться за своє життя. Вона була наодинці з цим чоловіком, за кілька миль від будь-якої допомоги, повністю залежна від його милості. Її єдиний шанс – приспати його підозри, щоб він залишив її саму на кілька хвилин – достатньо, аби дістатися до телефона в коридорі й викликати допомогу. Тепер це був її єдиний шанс.

На мить у неї спалахнула надія, коли пригадала, як раніше чоловік уже відмовився від плану. А якщо вона скаже, що сьогодні ввечері до них прийде Дік Віндіфорд?

Слова ледь не зірвалися з її вуст, та Алікс вчасно змовчала. Цей чоловік удруге б не передумав. За його спокійною поведінкою приховувалася рішучість і піднесений настрій, від чого її нудило. Вона могла тільки пришвидшити злочин. Він убив би її просто там і спокійно зателефонував би Діку Віндіфорду з байкою про те, що вони раптом мали терміново поїхати. Кудись. О! Якби тільки Дік Віндіфорд справді прийшов до них сьогодні! Якби Дік…

Раптом у її голові виникла ідея. Алікс скоса глянула на чоловіка, ніби боячись, що той прочитає її думки. Придуманий план повернув їй хоробрість. Поведінка жінки стала настільки природна, що та й сама здивувалася.

Вона зробила каву й віднесла її на ґанок, де подружжя часто сиділо теплими вечорами.

– До речі, – раптом сказав Джеральд, – пізніше зробимо ті фотографії.

Алікс відчула, що її шкірою пробіг мороз, але байдуже відповіла:

– А сам не впораєшся? Щось я втомилася сьогодні.

– На це не піде багато часу, – посміхнувся він. – І можу пообіцяти тобі, що опісля втоми ти не відчуватимеш.

Ці слова, здавалося, розвеселили його. Алікс стрепенулася. Настав час втілити її план: зараз або ніколи.

Вона піднялася.

– Піду зателефоную м’яснику. – оголосила спокійно. – Можеш не вставати.

– М’яснику? Так пізно?

– Дурнику, його крамниця, звичайно, зачинена. Але він зараз удома. Завтра субота, і я хочу, щоб він приніс зранку кілька телячих відбивних, перш ніж хтось вихопить їх у мене з-під носа. Милий старенький зробить для мене все.

Вона швидко ввійшла в будинок і зачинила за собою двері. Почувши слова Джералда: «Не зачиняй двері», швидко зметикувала: «Зараз міль налетить. Ненавиджу міль. Дурненький, ти що, боїшся, що в мене роман з м’ясником?»

Опинившись усередині, вона взяла слухавку й продиктувала номер мотелю «Руки подорожнього». Їх відразу ж з’єднали.

– Містер Віндіфорд? Він ще у вас? Можу я з ним поговорити?

Ураз її серце затріпотіло. Двері відчинилися нарозтвір, і до вітальні увійшов чоловік.

– Вийди, Джеральде, – сказала вона роздратовано. – Ненавиджу, якщо хтось слухає, коли я розмовляю по телефону.

Він просто розсміявся й упав у крісло.

– Ти справді до м’ясника телефонуєш?

Алікс була у відчаї. Її план провалився. За хвилину Дік Віндіфорд підійде до телефону. Чи варто їй ризикнути всім і покликати на допомогу?

І враз, поки вона нервово натискувала та відпускала невеличку кнопку на слухавці, яка дозволяла, щоб голос чули або не чули на іншому кінці лінії, у неї виник новий план.

«Буде важко, – подумала вона. – Я повинна бути дуже обережна, продумати правильні слова, не затинатися ні на мить, але, гадаю, зможу це зробити. Я мушу це зробити».

У цей момент вона почула голос Діка Віндіфорда на іншому кінці лінії.

Алікс глибоко вдихнула. Потім сильно натиснула кнопку та заговорила:

– Говорить місіс Мартін з «Котеджу солов’їв». Будь ласка, прийдіть (вона відпустила кнопку) завтра вранці з шістьма хорошими телячими відбивними (знову натиснула). Це дуже важливо (відпустила кнопку). Велике спасибі, містере Гексворсі. Сподіваюся, це нічого, що я зателефонувала так пізно, але ці телячі відбивні справді (знову натиснула кнопку) питання життя і смерті (відпустила). Дуже добре. Завтра вранці (знову натиснула) якнайшвидше.

Вона повісила слухавку на гачок і повернулася до чоловіка, важко дихаючи.

– То так ти говориш із м’ясником? – сказав Джеральд.

– Жіночий підхід, – безтурботно сказала Алікс.

Вона ледве стримувала хвилювання. Чоловік нічого не запідозрив. Дік прийде, навіть якщо й не зрозумів.

Алікс увійшла у вітальню й увімкнула світло. Джеральд рушив слідом.

– Ти гориш завзяттям, – сказав він, зацікавлено спостерігаючи за нею.

– Так. Мій головний біль минув, – сказала Алікс.

Вона сіла на своє звичне місце й усміхнулася чоловікові, що вмостився в крісло навпроти. Жінка була врятована. Лише двадцять п’ять по восьмій. Дік прийде задовго до дев’ятої.

– Кава, яку ти мені зготувала, була не надто доброю, – поскаржився Джеральд. – Дуже гірка на смак.

– Я випробовувала новий сорт. Більше не купуватиму, якщо тобі не подобається, коханий.

Алікс узялася за рукоділля й почала шити. Джеральд прочитав кілька сторінок своєї книжки. Потім подивився на годинник і відклав книжку вбік.

– О пів на дев’яту. Час спускатися в підвал та братися за роботу.

Шиття вислизнуло з пальців Алікс.

– О, ще ні. Зачекаймо до дев’ятої години.

– Ні, моя дівчинко, о пів на дев’яту. Я зазначив саме цей час. Так ти зможеш раніше піти спати.

– Я б краще зачекала до дев’ятої.

– Ти ж знаєш, коли я встановлюю час, то завжди дотримуюся цього. Ходімо, Алікс. Я більше не чекатиму ні хвилини.

Жінка глянула на нього і, попри будь-які зусилля, її охопила хвиля жаху. Маску знято. Руки Джеральда тремтіли, очі блищали від збудження, він постійно облизував пересохлі губи. Чоловік більше не намагався приховати своє збудження.

Алікс подумала: «Це правда, він не може дочекатися, він мов божевільний».

Джеральд підійшов до неї й, схопивши за плече, різко підняв на ноги.

– Ну ж бо, люба, або я занесу тебе туди на руках.

Він промовив це веселим тоном, але в голосі відчувалася неприхована лють, що шокувала її. З неймовірними зусиллями Алікс вивільнилася та, знітившись, притулилася до стіни. Вона була безсила. Жінка не могла вибратися, нічого не могла вдіяти… А він наближався до неї.

– Уже, Алікс …

– Ні… Ні…

Вона скрикнула, її руки безсило