💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Азартні ігри з долею - Іво Брешан

Азартні ігри з долею - Іво Брешан

Читаємо онлайн Азартні ігри з долею - Іво Брешан
так само здивувався, побачивши Мар’яна, який тут барменував; знав-бо його як чудового учня і студента, який закінчив історичний факультет.

— Це саме можу і я сказати, — в тон відповів йому Тюдор. — От кого я не очікував побачити тут за шинквасом, то це тебе, Лендичу.

— Що вдієш, професоре! Я ніде не міг знайти роботи, тож вирішив взятися за ресторанний бізнес і винайняв цю локацію. Звісно, він ще не приносить мені значного прибутку, але дає мені звести кінці з кінцями. Мені навіть трохи легше, я був колись юристом... Що ж, будь ласка, сідайте! Чим я можу вам прислужитися? Лиш скажіть, фірма частує.

Тюдор зрозумів, що буде виглядати непристойно, якщо відразу візьме бика за роги й почне говорити про причину свого візиту, тож навмисне почав здалеку; зрештою, за час його напруженої вранішньої біганини від одного місця до іншого, він вже трохи зморився і раптово зрозумів, що голодний. Лендич одразу ж сів поруч з ним, розповідаючи про купу своїх проблем і гору планів на майбутнє. Він розказував, що маючи трьох дітей, двоє з яких вже навчаються у вищих навчальних закладах, мусить через те працювати з ранку до ночі. Але, між тим, він встиг, казав Лендич, продати клапоть землі в Конавле і на ті гроші зміг купити собі ділянку на Мокошиці, де збирається побудувати пансіон, щоб під час сезону трошки підзаробити. Вже навіть фундамент там залив. Тюдор дозволив Мар’янові вичерпати всі теми до кінця, які він мав, і лише коли настала пауза, запитав:

— Чи бачив ти останнім часом Серафіна Ретеля?

— Ой, благаю вас, не нагадуйте мені про нього, професоре! Десять днів тому він ледь не звів мене з розуму. Спочатку він прийшов мене просити про щось геть неможливе: щоб я йому допоміг наздогнати «Славію», яка вже відплила. Він сказав, що має квиток на автобус до Спліта, але той рушає лише о першій годині. Я зауважив, що ним цілком можна наздогнати «Славію», адже вона зупиняється у Спліті, а він почав торочити зовсім божевільні речі: що для нього є цінною кожна хвилина, що доля його залежатиме, чи встигне він якомога швидше потрапити на корабель. Якщо встигне туди за півгодини-годину, то наче заново на світ народиться. Звичайно, я нічим не міг йому зарадити. Тоді він почав безперервно телефонувати комусь мобільним телефоном. Іноді йому вдавалося зловити зв’язок, іноді — ні. Я не чув його слів, проте щоразу, коли пропадав зв’язок, він лаявся так, що всі святі, почувши його, на землю попадали б з неба! Він ставав усе знервованішим, тож почав глушити коньяк чарка за чаркою. І було так: зателефонує, вип’є дві-три чарки коньяку. А ви ж знаєте, як воно йде: перехиляєш чарку, за нею другу; і навіть не встигаєш помітити, як ти вже валишся з ніг. Коли настав час йти на автобус, він не зміг піднятися. Я подумував про те, чи відвести його на автобус і посадити, чи ні, проте мені здалося, що для Серафіна було б краще трошки поспати, і потім поїхати чимось іншим. Я міркував так: він ще зможе десь після Спліта наздогнати корабель. Я нагорі маю кімнатку для відпочинку, тож я відвів його туди і вклав у ліжко.

— А він пізніше поїхав далі?

— Якби ж то! Він проспав до наступного ранку. Скраєчку ліжка я залишив йому ключа... я маю, знаєте, дублікат... і цидулку, аби замкнув локацію, коли йтиме. Але коли я вранці відчинив кімнату, він ще був там. Він якраз розмовляв з кимось по мобільному. Я почув, як він панічно гукав: «Що?! Ще не тут? А коли мала прибути?!». Не знаю, що йому відповідали на тому кінці дроту, але після того він враз посірів, збляк, і виглядав повністю зломленим. Він почав бідкатися, жалітися, казав, що пропащий, що втратив шанс, подарований йому долею. Я питав його, що сталося, яка муха його вкусила, та він ігнорував мої запитання, не відповідав. Аж раптом запитав: «Коли їде автобус на Рієку?». Я сказав, що не маю ні найменшого уявлення, може, й взагалі сьогодні немає рейсу, а він у відповідь на те підхопився вихором, вибіг із ресторації, не прощаючись... Відтоді я його не бачив.

Ця бесіда прояснила Тюдорові багато речей, але загальна картина в його уяві ще більше заплуталась, бо замість тих двоїстостей, які були в нього до сьогодні, натомість з’явилися нові. Єдине, у чому тепер він був абсолютно певним: Ретель ніяк не міг опинитись на кораблі, коли зникла Ана. Але нічого більше. Цей його відчай од спізнення, його вперте видзвонювання когось мобільним телефоном, пияцтво і врешті-решт слова про те, що він втратив свою долю, й надалі залишали забагато місця сумнівам та підозрам. Якщо Ана справді була шансом на нове життя, він не мав ніяких причин для такої журби; він міг тисячею способів виправити те, що не встиг прибути вчасно. Така модель поведінки більше пасує людині, в якої зникла остання можливість порятунку. Але тоді як і чому зникла Ана? Є одне прийнятне пояснення: Ретель має помічника, який, у разі запізнення Серафіна, мав пробратися на корабель і позбутися цього вкрай небажаного свідка. Тому Ретель, побачивши, що не може нічого вдіяти, почав йому безперервно телефонувати; бо хотів перевірити, чи все йде за домовленим планом. А оскільки він з тим асистентом ніяк не міг зв’язатися, то подумав, що той теж запізнився, бо наступного дня вранці не знайшов його там, де планував знайти. Тоді не залишалося нічого іншого, ніж їхати до Рієки, щоб там самому закінчити роботу. Звичайно, марно, оскільки вже все було скінчено — наречений так і не дочекався Ани. Одне слово, і далі актуальна можливість, що Ретель — це Дуда і він якось опосередковано несе відповідальність за зникнення Ани. І потім, може статись, що саме він і Башича послав на вірну смерть, зіпсувавши гальма в його автомобілі.

Незважаючи на таку своєрідну невдачу, Франко — окрилений тим одним-єдиним відкриттям, яке допомогло заповнити деякі прогалини, вирішив вперто просуватись далі. За тим, що він до цього моменту знайшов, поліція ні в чому не може звинуватити Ретеля. Що ж стосується Аниного зникнення, тут він має цілком надійне алібі, ба навіть свідка, Лендича, який може присягнути перед Богом, що Серафін не міг бути на судні, і що приїхав до Рієки, коли корабель уже прибув. Отже, розслідування поліції може йти двома напрямами: влаштувати

Відгуки про книгу Азартні ігри з долею - Іво Брешан (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: