Небо над Віднем - Богдан Вікторович Коломійчук

Найбільше доктор боявся зустрітися поглядом з Домінікою. Проте, коли таки зустрівся, вона несподівано також йому посміхнулась і, наблизившись, тихо промовила:

— Вирішили мене звільнити від мого тягаря, пане Шоймане?

— Я... ні, зовсім... я... пробачте... — пролепетав він.

— Шкода, що не звільнили. Наступного разу таки виштовхайте її до дідька за вікно, — сказала Домініка зовсім пошепки, наблизившись ще ближче до нього.

Шойман з насолодою вдихнув її парфуми. Йому подумалось, що вчорашній вечір міг би закінчитись інакше. Скажімо, після танцю він провів би Домініку до її каюти, а потім, хтозна, чи не опинився б там з нею. Доктор мотнув похмільною головою, проганяючи хтиві думки. Чомусь саме з похмілля йому шалено хотілося жінку.

Втім, Ліновська, схоже, все зрозуміла. Таємниче усміхнувшись, вона запитала:

— Ви пам'ятаєте про мою бородавку, докторе?

Шоймана кинуло в жар. Він інстинктивно роззирнувся довкола, проте ніхто, крім нього, не почув цього питання.

— Не турбуйтесь, тільки ви знаєте, де вона в мене, — заспокоїла його Домініка.

— Так, пам'ятаю, — хриплувато відповів доктор.

— Несила терпіти до Відня, мусите глянути сьогодні.

— Сьогодні?

— Так, в моїй каюті. Я подам знак, чекайте...

З цими словами вона відійшла, глянувши наостанок йому увічі так, що доктор ледь не зомлів від пристрасті. Між тим пасажири знову взялися до розваг. Піаніст розпочав мазурку, кельнери заснували по палубі між присутніми, чоловіки затіяли гру в карти, а жінки завели безкінечні розмови про шалики і капелюшки. Словом, складалося враження, що затримка дирижаблю виявилась для них цілковитою дурницею, яка ніяк не вплинула на загальний настрій львівських втікачів. Або ж вони просто не дозволяли його зіпсувати перед прибуттям до Відня жодним обставинам.

Ніхто, звісно ж, не помітив зникнення Домініки і Шоймана. Ліновська непомітно для інших поманила його і пішла до своєї каюти. За кілька хвилин слідом за нею рушив доктор. Шойману довелося при цьому пройти повз пані Танатович. В цю мить він понад усе боявся, що вона зведе на нього свій порожній погляд і запитає, приміром, як той почуваються після такої шаленої ночі. Втім, на щастя, стара, як завжди, мовчки дивилася перед собою і не цікавилась нічим довкола.

Домініка вже була в ліжку, вкрита ковдрою і, щойно доктор зачинив за собою двері, рвучко її з себе стягла. Шойману сперло дихання — Ліновська виявилась зовсім голою. Побачивши його реакцію, Домініка засміялась:

— Що трапилось, пане докторе? Ваші пацієнти ніколи не роздягаються?

— Роздягаються, — відповів той, — але жоден з них мене так не збуджував...

— Достойна відповідь, — промовила та і провела рукою по своїх чудових стегнах.

— Де докладно у вас бородавка? — запитав Шойман, сам дивуючись своїй сміливості.

— Отут, — сказала Домініка і розвела ноги.

Доктор кинувся до неї, мов голодний вепр, і вп'явся вустами в її гаряче лоно. Ліновська застогнала, стиснувши голову коханця стегнами. Той шалено працював язиком, губами і навіть зубами. Врешті, відірвавшись, голосно видихнув і промовив:

— Немає тут ніякої бородавки.

— Знаю, дурнику, — засміялась Домініка і потягла його на себе.

«Ось вона, справжня нагорода за всі поневіряння», — подумав Шойман, відчувши; як проник у вологу жіночу середину. Трохи заважало черевце, але загалом він почувався відмінно. Ліновська прошепотіла щось непристойне для заохочення, і доктор щосили подався стегнами вперед.

Коли все закінчилось, в нього були причини гордитись собою. Домініка лежала вдоволена і з легким посміхом гладила йому плечі.

— Ти сьогодні значно краще поводишся, аніж минулої ночі, — раптом промовила вона.

Шойман стрепенувся. Проте Домініка й далі спокійнісінько усміхалась. «Вочевидь, вона мала на увазі його вправу з пані Танатович в коридорі. Бо звідки ж їй знати, що відбувалось перед тим в каюті...», — подумав доктор і заспокоївся.

Коли вони повернулись до решти пасажирів, ті були знову зайняті розвагами і порожніми балачками. Власне тим, чим би займались, якби таки прибули до Відня. Тільки Міллер тримався дещо осторонь.

— Погляньте на них, — сказав той доктору, коли Шойман опинився поруч, — вони схожі на язичників, що галасом проганяють злих духів. Тільки для них — це духи нового руйнівного часу. Але хіба можна відігнати епоху, яка насувається?

Доктор з подивом подивився на нього. Той був чомусь блідий і нездоровий на вигляд. За інших обставин це б занепокоїло Шоймана, але тепер йому було байдуже. Спогад про Домініку потроху породжував нові хтиві бажання, і єдине, про що він зараз думав, це було її лоно.

Можливо, якби він, огорнутий пристрастю до жіночого тіла, не занедбав свій лікарський обов'язок, то зміг би якось вплинути на подальші події, що трапились на борту «Саубхи». Хоча навряд... В будь-якому разі вже за мить доктор Пауль Шойман забув про лоно своєї коханки, як і про всі інші лона світу.

Ерік Міллер вийшов на середину зали і, діставши з кишені пістолет, голосно промовив:

— Свято закінчилось, панове. Далі ми не летимо.

Пасажири сприйняли це як жарт, хоч і дещо грубуватий, а тому дружно зареготали. Перечекавши регіт, Міллер продовжив:

— Вирушаємо назад до Станіслава, капітане.

Регіт залунав знову. Тоді чоловік натис на гачок. Гримнув постріл, і віконне скло розлетілось на друзки. Після цього запанувала тиша, було чути тільки безпомічне тріпотіння осиротілої штори.

— Іменем імператора усіх заарештовано, як пасажирів нелегального летючого засобу, — промовив далі Міллер, — а декотрим з вас доведеться відповідати і за дизертирство.

Чоловік виразно глянув на Шехтеля.

— Хто... хто ви... такий? — затинаючись сказав той.

— Я з Evidenzbureau[10], — сухо відповів той, — цього з вас досить.

На присутніх це справило більше враження, ніж навіть постріл. Тепер усі боялись не тільки промовити бодай слово, але й зрушити з місця. Натомість Міллер спокійнісінько всівся за стіл і поставив перед собою пляшку «мартеля». Кельнер тієї ж миті запопадливо підніс йому склянку, і певний час усі спостерігали, як він наливає в неї коньяк. Невдовзі підійшов інший кельнер, несучи в руках бульотку з чорною кавою. Після цього агент Evidenzbureau відклав убік пістолет і, не зводячи погляду з застиглої публіки, підніс коньяк до губ, проте не випив, а тільки вдихнув його аромат. Так само він вчинив і з кавою. Кельнери стали по два боки від нього, готові далі обслуговувати. Між тим Міллер сховав руку до