Життя на карту - Андрій Кокотюха
Замість відповіді вона підвелася. Взяла карафку, налила гостеві ще порцію. Заговорила, лишившись стояти, і дивилася на Гліба з висоти свого зросту.
– Ви, добродію, не помітили, що вже відповіли на власне запитання. Злочин мав би виглядати бездоганно, якщо вбивця – професійний найманець. А вбивство із замітанням слідів – його ремесло. Особа ж, яка під виглядом грабіжника напала на нас і вбила мого чоловіка, – вбивця без досвіду. Він, пане Коваленку, взагалі не грабіжник. Випадкова людина, котру нацькували на Івана Вольського, слідчого розшукової поліції. Їм заважав не чоловік такої собі Анни Вольської, а таки сищик. Вони не знали нашої з Іваном родинної таємниці. З дороги їм треба було прибирати мене, хай би там як це не прозвучало.
– Їм – це кому?
– Поки не знаю. Моя пропозиція – з’ясувати це разом. Будьте здорові.
– Будьмо.
Гліб так само повільно, смакуючи, випив другу чарку.
– Тепер – факти, – упевнено повела далі Анна. – На нас напав зовсім молодий чоловік, вбраний як студент. Проте я більш ніж упевнена: це не маскарад, подібний до вашого. Він справді студент. Ви можете за бажанням згадати кількох молодих душогубів. Іван колись розказав про підлітка-вбивцю. Шістнадцять років, роздобув десь револьвер, застрелив матір свого товариша, пограбував. Потім, коли вистежили, з того ж револьвера відстрілювався до останнього патрона, примудрився вбити городового. Але чи є професійні вбивці серед студентів? Якщо йдеться не про терористів-бомбістів на кшталт «Народної волі». Тільки не згадуйте, будь ласка, студентів із романів пана Достоєвського, випадок не той.
– Студент-убивця може бути. Самі щойно сказали. Проте маєте рацію: студентів-грабіжників не пригадую.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Урочище в центральній частині Києва. У процесі активної розбудови міста було засипане.
Повернутися
Один із перших стаціонарних театрів Києва з постійною театральною трупою. Заснований у 1898 році, вистави відбувалися в домі французького підприємця Огюста Бергоньє (перетин Фундуклеївської (тепер – Богдана Хмельницького) і Пушкінської вулиць). Там же з кінця ХІХ ст. влаштовували кіносеанси.
Повернутися
Найвідоміша та найпопулярніша в Києві кондитерська, заснована власником цукеркової фабрики Бернардом Семадені (1845–1907). Містилася на Хрещатику, навпроти Міської думи.
Повернутися
Місцевість у Києві, розташована на узгір’ї між Подолом та Лук’янівкою. Назва походить від поселення етнічних татар, ремісників і торгівців. Активна її забудова почалася з другої половини ХІХ ст.
Повернутися
Путілін, Іван Дмитрович (1830–1893) – перший начальник розшукової поліції Санкт-Петербурга.
Повернутися
Шевляков, Михайло Вікторович (1865–1913) – російський журналіст, письменник. Автор першої збірки оповідань про пригоди Івана Путіліна, яка була свого часу дуже популярна серед читачів.
Повернутися
Кримінальна субкультура, яка існувала наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. у Парижі. Основна кримінальна спеціалізація – вуличні пограбування, що часто завершувалися вбивствами. Назва поширилася за межі Франції як загальне визначення вуличних бандитів.
Повернутися
