Буря на озері - Ростислав Феодосійович Самбук
— Десь тут… — пробурмотів Малиновський невдоволено. Сьогодні лейтенант був сердитий на весь світ. Півдня вештався по садибах сусідів Чепака, але нічого певного так і не дізнався. А капітан, вислухавши його розповідь, промовчав: не полаяв і не похвалив, не розповів навіть, що робив у Завгородніх, тільки наказав сухо:
— Поїдемо на озеро.
І все. А для чого на озеро?
Уже по дорозі Шугалій визнав за можливе пояснити Малиновському, що хотів би побувати на місці, так би мовити, події, де було знайдено човен Завгороднього.
А навіщо, запитати б? Наче вода зберігає речові докази. Коли щось і є, то на дні, а глибина тут — метрів сімдесят, спробуй дістати.
Але лейтенант нічого не сказав Шугалієві: зрештою, дисципліна є дисципліною, і мусить бути субординація.
Човен зупинився, і його погойдувала ним же утворена хвиля. Шугалій запитав у Малиновського:
— Тут?
— Угу…
— Човен був перевернутий?
— Так.
— А вітер був звідки?
Малиновський невизначено знизав плечима, і Нечипір Спиридонович, який уважно прислухався до їхньої розмови, відповів за нього:
— Тої неділі? Коли ветеринар загинув? З того берега дуло.
— Коли б човен перевернувся тут, його б знесло?
— Овва! Мало не до нашого берега. Шторм цілий день лютував.
— А човен знайдено в понеділок у першій половині дня саме тут. Отже?..
— Від того берега зносило, — категорично мовив Нечипір Спиридонович.
— Так, — кивнув Малиновський.
— Отже, — повторив Шугалій, — нещастя трапилося там, — тицьнув пальцем у бік села, що вимальовувалося на обрії.
— Біля Вільхового, — ствердив Малиновський.
— А де знайдено труп?
— За півкілометра звідси, ближче до східного берега.
— Човен плавав на поверхні, а труп… Що ви можете сказати з цього приводу, лейтенанте?
— Що його вбили, викинули за борт, а потім уже перевернули човен.
— Коли почалася буря тої неділі? — запитав Шугалій Нечипора Спиридоновича.
— Вранці. Точно пам'ятаю, що наш завбазою о сьомій до мене прийшов рибалити, значить. Вони на світанку підвестись не можуть, так що о сьомій прийшли, а вітер уже хвилю ніс. Ще лаялися: вряди-годи зберешся, а тут — буря!
— Давайте, шановний, до берега, — показав Шугалій на острівні дерева. — Зробимо один експеримент.
Нечипір цікаво блиснув очима й смикнув за ремінець, пускаючи мотор. Той завівся одразу — не міг не завестися, у Нечипора Спиридоновича все було відрегульовано, і Шугалій, певно, втратив би до нього повагу, якби мотор хоч раз чмихнув.
Човен рушив, тепер капітан сидів обличчям до корми, дивився, як спритно кермує Нечипір, одночасно вичерпуючи з човна воду, котра невідомо як потрапила сюди. Це був непорядок, і Нечипір Спиридонович, вичерпавши насухо, витер дно ганчіркою і лише тоді зсунув на місце дерев'яні решітки.
— Вода всюди є, — мовив, наче відкрив велику істину. — Хіба що на Місяці нема, а от на Марсі, либонь, є. Атмосфера, казали по телевізору, там є, а якщо атмосфера є, то й вода мусить бути.
— А тобі що до цього? — обізвався Малиновський, який, незважаючи на гуркіт мотора, виявляється, прекрасно чув усе.
— Вода — це жизня. Значить, на Марсі жити можна.
— Може, полетиш?
— Мене жизня й тут влаштовує.
— Коли б моя воля, я б тебе — ну, не на Марс, дорого коштуватиме, а кудись у тайгові необжиті простори…
— Не дослужитися тобі й до майора, лейтенанте.
— Це чому ж?
— Бо нема в тебе державної мозги.
Малиновський аж захлинувся од обурення.
— І куди міліція дивиться?
— Ти мене міліцією не лякай. Вона в мене вже кілька разів була і там, де сіла, там і злізла…
— На жаль, — махнув рукою Малиновський. — Розумієте, — пояснив Шугалієві, — теплиця в нього, й тюльпани вирощує. І вміє так підгадати, що до Восьмого березня розцвітають. А знаєте, скільки тоді один тюльпан коштує?
— Знаю. — Шугалій згадав натовп нетерплячих чоловіків на базарі в обласному центрі і те, як він сам залишив десятку за трійко великих голландських тюльпанів.
— А я й собі, — нахабно засміявся Нечипір Спиридонович, — і людям.
— Я тобі дам людям, спекулянт паршивий! — не витримав Малиновський. — Таких, як ти, точно на Марс закидати треба.
— Авжеж, — несподівано швидко погодився Нечипір, — поки ти протоколи складатимеш, я й там дім поставлю.
— Але ж тюльпани там продавати нікому.
— Люди скрізь наїдуть. Аби ми першими там були!
— Овва, політик! — зареготав Малиновський. — Ти хоч газети передплачуєш?
— Ми радіо слухаємо, — відповів Нечипір з гідністю, — транзистор маємо, то під час чергування й слухаємо. Вночі добре чути, й спати не так хочеться.
Шугалій уже знав, що Нечипір Спиридонович працює сторожем на базі райспоживспілки і що пішов він туди, щоб не вважали дармоїдом і щоб мати багато часу: відчергував добу, дві вільний.
— Може, ти ще різні «голоси» слухаєш? — запитав Малиновський удавано байдуже, але Нечипір не спіймався на гачок.
— Самі знаємо, що слухати, — відповів двозначно, — і політінформацію тобі зробити можу.
— Якщо кожен полізе в політику… — невдоволено пробурмотів Малиновський, але не доказав: Нечипір скинув оберти, і човен м'яко ткнувся носом у піщане дно.
Роздягнувшись, Шугалій зайшов у воду, дивуючись її прозорості. Занурився по горло і все ж бачив на дні, здається, кожну піщинку. За крок від себе помітив двох великих озерних раків, хотів притягнути одного пальцями ноги, але рак виявився спритнішим, в останній момент щипнув за пальця клешнею, капітан інстинктивно відсмикнув ногу, й рак зник у глибині.
Шугалій засміявся від задоволення й поплив, різко викидаючи руки й час
