Кишеня, повна жита - Агата Крісті
Не підводячи погляду й не відриваючись від своєї гри, вона нетерпляче промовила:
— Заходьте, заходьте. Сідайте, якщо хочете.
Це запрошення було нелегко прийняти, бо всі стільці, схоже, були завалені публікаціями релігійного характеру.
Коли він відсунув їх трохи вбік на канапу, міс Ремсботтом гостро запитала:
— Вас цікавить місіонерська діяльність?
— Боюся, що не дуже, мем.
— І даремно. Вам би слід захоплюватися нею. Саме там сьогодні зберігається християнський дух. У чорній Африці. Минулого тижня я зустрічалася з молодим священиком. Чорним, як ваш капелюх. Але правдивим християнином.
Інспектор Ніл дещо розгубився, не знаючи, що їй відповісти.
Стара дама збентежила його ще більше, заявивши:
— Радіо в мене немає.
— Пробачте, я вас не зрозумів.
— О, я думала ви прийшли щодо ліцензії на радіо. Або заповнити одну з ідіотських форм. То в чому все ж таки річ, чоловіче?
— Мені дуже прикро повідомити вам, міс Ремсботтом, що ваш зять містер Фортеск’ю захворів і помер сьогодні вранці.
Міс Ремсботтом далі розкладала свій пасьянс, не подавши жодного знаку хвилювання або тривоги і лише зауваживши з глибокою незворушністю:
— Нарешті він поплатився за свою зухвалість та гріховну гординю. Це мало статися.
— Схоже, його смерть не стала для вас шоком?
Вона вочевидь не стала для неї шоком, але інспектор хотів почути, що вона скаже.
Міс Ремсботтом гостро подивилася на нього понад своїми окулярами й сказала:
— Якщо ви маєте на увазі, що я не вбита горем, то так воно і є. Рекс Фортеск’ю був великим грішником, і я ніколи не любила його.
— Його смерть була дуже раптовою…
— Так і треба безбожникам, — задоволено коментувала стара дама.
— Є можливість, що його отруєно…
Інспектор замовк, дивлячись, який ефект справлять його слова.
Схоже, ніякого ефекту вони не справили. Міс Ремсботтом тільки прошепотіла:
— Червона сімка на чорній вісімці. Тепер я можу переходити до короля.
Певно, вражена мовчанкою інспектора, вона зупинилася з картою в руці й гостро сказала:
— А що ви сподівалися почути від мене? Я його не труїла, якщо ви хочете довідатися про це.
— Ви маєте бодай якесь уявлення, хто б це міг зробити?
— Недоречне запитання, — сказала стара леді з обуренням у голосі. — У цьому домі живуть двоє дітей моєї покійної сестри. Я відмовляюся вірити в те, що хтось із кров’ю Ремсботтомів у своїх жилах міг учинити вбивство. Бо ви ж маєте на увазі вбивство, я не помиляюся?
— Я так не сказав, мем.
— Звичайно ж, убивство. Багато людей хотіли б убити Рекса останнім часом. Він був чоловіком без сорому й совісті. А старі гріхи відкидають довгі тіні, як каже давнє прислів’я.
— Ви маєте на увазі когось конкретного?
Міс Ремсботтом зсунула карти й підвелася на ноги. Вона була високою жінкою.
— Я думаю, вам ліпше зараз піти, — сказала вона.
Вона говорила без гніву, але з холодною рішучістю.
— Якщо хочете знати мою думку, — провадила вона, — то це був хтось зі слуг. Дворецький здається мені пройдисвітом, а покоївка — особою не зовсім нормальною. На добраніч.
Інспектор Ніл спіймав себе на тому, що слухняно виходить із кімнати. Стара леді була особою з надзвичайно твердим характером. Нічого він із неї більше не витягне.
Він спустився сходами у квадратний хол і несподівано опинився віч-на-віч із високою темноволосою дівчиною. На ній був вологий макінтош, і вона дивилася йому в обличчя дивним і позбавленим якогось виразу поглядом.
— Я щойно повернулася, — сказала вона. — І вони сказали мені про батька, що він помер.
— Боюся, це правда.
Вона рвучко простягла руку за спину, ніби шукала навпомацки, на що б обпертися. Доторкнулася до дубової скрині й повільно, негнучким тілом опустилася на її віко.
— Ой ні, — сказала вона. — Ой ні…
Сльози повільно покотилися по її щоках.
— Це жахливо, — сказала вона. — Я навіть не думала, що його люблю… Я думала, що ненавиджу його… Та якби так, то його смерть мене не засмутила б… А вона дуже мене засмутила.
Вона сиділа там, дивлячись перед собою, і сльози знову закапали з її очей і покотилися по щоках.
Зненацька вона знову заговорила, судомно втягуючи в себе повітря:
— Найжахливіше те, що тепер усе налагодиться й буде гаразд. Я хочу сказати, що Джералд і я тепер зможемо одружитися. Я зможу робити все, що мені заманеться. Але мені дуже боляче, що це відбулося в такий спосіб. Я не хочу, щоб батько помер… Не хочу… Ой, тату, тату…
Уперше, відколи він приїхав до «Тисової хатини», інспектор Ніл зустрів людину, яка по-справжньому сумувала за покійним містером Фортеск’ю.
Розділ дев’ятий
— Схоже на те, що віку йому вкоротила дружина, — сказав заступник комісара поліції, після того як уважно вислухав рапорт інспектора Ніла.
Рапорт був надзвичайно стислий, але точний, нічого істотного не було пропущено.
— Так, — повторив заступник комісара. — Дуже схоже, що отруїла його дружина. А ви якої думки, Ніл?
Інспектор Ніл сказав, що так здається і йому. Він цинічно міркував, що зазвичай убивцею виявляється дружина — або чоловік, залежно від конкретної справи.
— Вона мала нагоду, у цьому сумніватися не доводиться. А мотив? — Заступник комісара помовчав. — Мотив у неї був?
— О, думаю, що так, сер. Містер Дюбуа, як вам уже відомо.
— Він теж брав участь в отруєнні?
— Ні, не думаю, сер. — Інспектор Ніл обміркував таку можливість. — Він надто любить свою шкуру, аби наважитись на таке. Він, мабуть, здогадався, що в неї на думці, але навряд, щоб він її підбурював.
— Надто обережний?
— Обережний до крайнощів.
— Нам, звичайно, не слід робити передчасних висновків, але, схоже, ми маємо добру робочу гіпотезу. А як щодо інших двох, які теж мали нагоду?
— Це дочка й невістка. Дочка зустрічалася з молодиком, але батько не хотів, щоб вона одружилася з ним. А молодик не збирався одружуватися з нею, якщо вона не матиме грошей. Це наділяє її мотивом. Щодо невістки, то тут я нічого не можу сказати. Я поки що надто мало знаю про неї. Але всі троє могли його отруїти, і я не бачу, щоб це
