Необхідне зло - Абір Мукерджі
Комісар підвів на нього очі, підняв зі столу окуляри.
— Сержант Банерджі за вашим наказом.
— Добре, добре,— сказав Таггарт, роздивляючись Не Здавайся крізь окуляри.— Заходь, хлопче.— Він показав на стілець поруч зі мною.— Ну, сержанте...— Таггарт демонстративно переглянув кілька паперів на столі.— Я так розумію, що ти був близьким другом крон-принца Самбалпура.
— Я б не сказав, що ми були близькими, сер. Він приятелював із моїм братом.
— Ні, сержанте,— продовжив Таггарт,— ви були близькими друзями. Дуже близькими. Тому я вважаю, що саме ти мусиш супроводжувати тіло принца до Самбалпура як представник Імперської поліції.
— Я, сер? — розгубився Не Здавайся.
— Так. Капітан Віндгем повідомив, що він хоче супроводжувати вас, хоча його візит вважатиметься неофіційним.
— Я беру відпустку,— пояснив я.
— Це мене цілком улаштовує,— продовжив комісар,— оскільки ви вдвох вистежували нападника. Але ти, а не капітан, виконуватимеш роль офіційного представника. Зверни увагу, що твоє завдання — висловити співчуття на похороні і не брати участі, я на цьому наголошую, в жодному розслідуванні. Зрозуміло, сержанте?
Сержант кашлянув.
— Капітан Віндгем — старший офіцер, сер. Хіба не він має бути офіційною особою?
— Як я вже сказав, ти був другом принца, тож саме ти будеш нашим представником. До того ж я сподіваюся, що ти виконаєш мої накази, чого не скажеш про капітана. Повторюю: твоя присутність на похороні принца не мусить перетворитися на поліцейське розслідування його вбивства. Я це ясно сказав, сержанте?
— Так, сер. Абсолютно, сер.
— Отже, ви у відпустці? — сказав Не Здавайся.
Ми повернулися до мого кабінету. Я сидів за столом, а він бігав по кімнаті, як той молодий батько перед дверима породіллі.
— Завжди хотілося побувати в Самбалпурі,— знизав я плечима.
— Але ще два дні тому ви про нього навіть і не чули, сер. Сам бачив, як ви в атлас зазирали.
— Заспокойтеся, Не Здавайся. Якщо я не вчився у Кембриджі, це не означає, що я не знаю географії. І мені здавалося, що роль офіційного представника Імперської поліції мусить вас потішити.
— Офіційний представник...— повільно сказав Не Здавайся, ніби намагався спробувати слова на смак.— Офіційний представник,— повторив він і похитав головою.
— Це велика честь,— продовжив я.— Мати пишатиметься вами. Хочете, я зателефоную їй і передам цю добру новину? Щось підказує мені, що син, який є офіційним представником, може привабити дівчину більшого калібру, ніж простий сержант, не кажучи вже про значно більший посаг. Якщо правильно розіграєте карту, вам узагалі більше не доведеться працювати... Хоча й зараз ви не дуже напружуєтеся.
Він так і витріщився на мене.
— Усе одно не розумію, чому комісар обрав мене,— сказав він. Тепер я бачив, що він трохи наляканий.— Ви ж не проти, сер?
— Авжеж, не проти,— запевнив його я.
Таггарт мусить звітувати віце-королю, а після справи Сена той не дуже переконаний, що я на його боці. Будь-яка згадка про мою подорож до Самбалпура викличе підозри. Тож Таггарт може радо звітувати, що емісаром поліції призначено Не Здавайся, а моє ім’я взагалі не згадувати.
— Ви на це заслуговуєте,— заявив я.
— Гаразд,— зітхнув він із полегшенням.— Гадаю, мушу зв’язатися з ад’ютантом ювраджа і дізнатися, як він планує транспортувати тіло.
— І не баріться,— додав я.— У мене склалося враження, що диван не хоче гаяти часу і бажає повернутись у Самбалпур якомога скоріше.
— Я так розумію, що під час нашого там перебування ви продовжуватимете розслідування, не зважаючи на накази комісара?
— Я чув, що він вам заборонив проводити розслідування. Про мене він нічого не казав. До того ж мушу я себе чимось зайняти, доки ви вештатиметесь із магараджами.
— Можете запросити з нами міс Грант, сер,— шпигнув мене він.
— Не думаю, що це буде доречним, сержанте,— відповів я.— Запрошувати незаміжню жінку в подорож...
Вуха у нього почервоніли.
— Я не це хотів сказати... Тобто я... Ви ж казали, що вона знайома з родиною принца і хотіла б до них навідатися, сер.
Гм, а якщо подумати, не така вже й погана ідея. І Енні хоч на кілька днів відірветься від того старого Чарлі Піла, хоча Не Здавайся знати про це не обов’язково.
— Гадаю, у вас вистачить справ і без того, щоб турбувати міс Грант та руйнувати її плани,— сказав я.— Беріться до роботи, сержанте.
— Так, сер. Вибачте, сер,— відчеканив він і повернувся йти.
— І ще, Не Здавайся! — гукнув я вслід.— Не забудьте перевірити результати балістичної експертизи по револьверу і визначити, з якої газети відірвали той клаптик. Може, при дворі Самбалпура ви й офіційний представник, але ваших прямих обов’язків це не відміняє.
— Так, сер,— козирнув він і посміхнувся.
Я зачекав, доки він піде, підняв слухавку і набрав номер Енні. Після тривалих гудків відповіла покоївка і повідомила, що мемсагиб немає вдома.
— Перекажіть, що телефонував капітан Віндгем, і попросіть передзвонити мені до шостої.
Я залишив свій номер і поклав слухавку.
Незабаром у дверях з’явилася голова Не Здавайся.
— Тіло ювраджа перевозитимуть сьогодні на потязі о десятій,— повідомив він і знову зник.
Енні зателефонувала за годину.
— Чим можу допомогти, Семе? — запитала вона.
Ходити околяса не було сенсу.
— Хотів запросити вас на кілька днів до Самбалпура. Ви згадували, що хотіли висловити співчуття родині принца, а Не Здавайся саме їде офіційним представником поліції на його похорон.
— А ви?
— Мій візит туди має суто особистий характер. Просто подумав, що непогано було б відпочити від Калькутти,— відповів я.— Ніколи ще не бував у палаці магараджі. Чув, вони розкішні.
— І ваш візит не має нічого спільного з розслідуванням убивства Адгіра, чи не так?
— Я не маю там ніяких повноважень.
— Це не відповідь, Семе.
— Має.
Запанувала тиша, яку порушував лише тріск телефонної лінії і гудіння транспорту під моїм вікном. Я відчув, що геть спітнів, і не спека в тому винна.
— Отже, ви хочете, щоб я супроводжувала вас до Самбалпура? — нарешті сказала вона.— Не дуже це зухвало?
— Ви не мене супроводжуватимете,— пояснив я.— Ви знайомі з родиною принца і вирушаєте туди за власним бажанням. Ми просто подорожуватимемо разом. Що скажете?
— Коли ви виїжджаєте?
— Тіло
