КРАХ - Альберто Моліна Родрігес

Тоді підійшов до свого робочого столу, ввімкнув приймач і сів. Залишалося ще багато зробити, щоб закінчити роботу до наради.

Субота, 23 березня.

Двері будинку в Бока Сієга не розчинилися ні разу за весь день. Над будинком зависла така тиша, наче в ньому й не люди були, а заводні ляльки — накрут скінчився, і вони завмерли.

Рівно о дев'ятій голубий «шевроле» порушив тишу. Він припаркувався за «понтіаком» навпроти ґрат палісадника.

— …І поїздом закінчується перша фаза операції. Усе, що я вам розповів, вивчено іноземними фахівцями; ми з Ромуальдо сьогодні ще раз усе продумали і внесли необхідні поправки. Інструкції дуже точні, в них не можна нічого змінювати. Після закінчення диверсії головне завдання — вивезти шістьох чоловік, які зараз у підпіллі.

Аренсібія зробив паузу, щоб перевірити, який ефект справили його слова на чотирьох слухачів. Тоді продекламував з фальшивою пристрастю:

— Це великі люди, безкорисливі борці, їм належить реорганізувати нашу боротьбу в еміграції, вивести її з безвиході, в якій вона опинилася. У недалекому майбутті завдяки знанням та досвіду вони гратимуть надзвичайно велику роль у створенні партизанських вогнищ, які зітруть з нашої землі комуністичний терор і поновлять вільне підприємництво. — Постукуючи по столу, він додав твердо і рішуче: — Ці люди — борці за демократію!

Четверо заворушилися в кріслах. Ще в повітрі бриніли слова Аренсібії, коли він нахилився вперед і промовив довірчо, м'яко:

— Для повної ясності хочу підкреслити, що було б дуже, дуже добре для нас, якби ці люди прибули з вашою допомогою. Це нам врахується. Ясно?

Усі четверо знову ворухнулися — тепер одностайно. Жодного слова — усі мовчки згодилися.

— Добре, — завершив Аренсібія. — От і все, що треба знати на даний момент. Є питання?

Питань не було, усі лише схвально перешіптувалися.

Кіт подав знак помічникові, і той вийшов з кімнати з картонною коробкою, яку приніс від Данієля.

Аренсібія відкрив портсигар, дістав сигару, надкусив кінчик.

Вільям, експерт, старанно чистив свій браунінг, з губи його звисала сигарета.

Дим білим ореолом оповив голови чоловіків.

— Дозвольте, сеньйоре? — звернувся механік до Аренсібії. Той кивнув.

— Чи не могли б ви сказати хоч кількома словами про… ну, про виїзд?

— Так. Я саме збирався. Після закінчення операції ми групами прямуємо до місця, про яке буде сповіщено кожному окремо. Там чекатимемо на сигнал для загального збору.

— А що то за сигнал? — перебив механік.

Аренсібія усміхнувся, відкинувся на спинку крісла. Підніс сигару до рота, глибоко затягся і видихнув клуб диму:

— Що ж може бути краще за клуби диму над охопленим вогнем заводом? — кинув він іронічно, стежачи очима за стовпчиком диму над своєю сигарою.

Запала коротка тиша. Усі заусміхалися.

— Коли зберемося, — провадив далі Аренсібія, — переберемося до сховища. Дим над заводом послужить також сигналом для судна-матки, яке пошле по нас моторку.

— Серед білого дня? — очі механіка розширилися від здивування.

Аренсібія м'яко струсив попіл у попільничку, глянув прямо на механіка:

— Це було б дурістю. Вночі. Чекатимемо ночі у сховищі.

— А якщо сигналу не буде? — втрутився експерт.

Аренсібія не доніс сигари до рота:

— Тим гірше для нас. Там подумають, що диверсія не вдалася, і чекатимуть поновлення контактів. Тому, якщо в установлені дві години вибуху не буде, нам доведеться довго сидіти в сховищі.

— Не виключена можливість, що на узбережжі посилять пости, — зауважив механік.

Кіт подав голос, зосереджено дивлячись на цигарку, яку м'яв пальцями:

— А звідки ж їм знати, що люди, які здійснили диверсію, збираються виїжджати з країни, тим більше завтра? В усякім разі, усе передбачено. Вони думають, що ми сідатимемо на корабель в одному місці. А корабель нас чекатиме зовсім у іншому.

У дверях з'явився Освальдо, подав знак Котові. Той встав, погасив сигару, промовив:

— Тільки що до Данієля послали голуба з інструкціями щодо його участі в операції. Це був наш останній контакт із зовнішнім світом. З цієї миті ніхто не може вийти звідси — заради безпеки і успішного виконання плану.

— Чи можу я внести бачок? — запитав механік, устаючи.

— Давай, тільки швидко, — відповів Кіт.

Механік попрямував до дверей.

Аренсібія і Вільям рушили до своєї кімнати.

Освальдо підійшов до Кота.

— Ходімо передрімаємо чи почекаємо механіка? — запитав.

— Піди йому допоможи. Та й подивишся, чи ніхто не бачить, як він вносить бачок.

Коли Освальдо підійшов до «шевроле», йому почулося, що механік щось говорить.

— Хе! Говориш сам із собою, друзяко? — пожартував.

Механік обернувся.

— Га? А, то ти, соколику. Добре, що прийшов, самому незручно виймати.

Освальдо нахилився над дверцятами:

— Давай допоможу.

Неділя, 24 березня.

5-та година ранку.

Машина-молоковоз мчалася по Гуанабо. Два яскравих конуси вирвавшись із передніх фар, висвічували асфальт П'ятої Авеніди. Вранішня зоря тільки-но зароджувалася.

Гуанабо ще спав, коли машина зупинилася біля тротуару. Шофер виліз із кабіни і підійшов до прохідної, де стояли двоє чергових.

— Як справи, хлопці? — запитав він замість вітання.

— Чудово, Рауле. Будеш ставити шланг?

— Так. Чи не знайдеться у вас трохи кави?