Зарубіжний детектив - Єжи Едігей
Останнім часом Януарій Годлевський скаржився на здоров’я. Особливо дошкуляла нога — давалася взнаки клята німецька куля. Годлевський почав поговорювати, що доведеться, видно, продати майстерню і піти на відпочинок.
І ось одного разу, базікаючи про те про се з одним із робітників заводу, Ястшембський дізнався, що Годлевський продає-таки свою майстерню. Знайшов путнього покупця, котрий дає за неї шістсот тисяч злотих. Понад цю суму покупець виплачуватиме старому механіку певну суму за те, що він ще якийсь час попрацює у майстерні, аби не розгубити старих клієнтів.
Покупцем виявився заводський робітник Мартін Лисек.
Ястшембський почав непомітно вивідувати про нього якомога більше. Лисек був молодий, не більше двадцяти п’яти, але вважався хорошим автомеханіком. У майстерні заводу працює понад три роки. Після закінчення Лодзінського автомобільного технікуму був призваний в армію, де працював за фахом. Клієнти пана Годлевського могли бути певні — підприємство переходило в надійні руки.
Та питання в тому, звідки у молодого механіка така велика сума?
Новина зацікавила Качановського. Вона ідеально вписувалась у висунуту ним гіпотезу, підтверджуючи його припущення: 1) що третій злочинець — також молодий чоловік; 2) що він працює на заводі; 3) що молоді люди, маючи у своєму розпорядженні величезну суму грошей, не втримаються від спокуси швидше витратити їх. Витратити на те, щоб здійснити свою давню мрію або забезпечити своє майбутнє. Придбання власної майстерні — досить вдалий варіант забезпечення майбутнього (а надто коли врахувати, що в запасі залишається ще близько двох мільйонів злотих).
Мартін Лисек працює у заводській майстерні, отож для нього не становило великих труднощів «внести поправку» в електропроводку вишневого «фіата»; найвірогідніше, це було зроблено в один з тих днів, коли він залишався в позаробочий час. Не вперше слова «головою ручаюсь за всіх своїх людей» оберталися пустим звуком. Хіба міг начальник майстерні бачити своїх людей наскрізь? Хіба міг він знати, як вони вестимуть себе при певних непередбачених обставинах? Чи встоять перед спокусою? Виходить, даремно майстер Валендзяк намагався переконати майора, що його люди нічого спільного з крадіжкою не мають.
Майор вирішив діяти, обережно, аби не сполохати злочинця. Якщо взяти його до того, як він не викладе на стіл готівку, він може все заперечувати. Скаже: «Попросту пожартував зі старим Годлевським». Або придумає якусь іншу відмовку — приміром, він тільки посередник між Годлевським і справжнім покупцем і хотів трохи підзаробити.
Поява майора міліції у Надажині і його візит у відділ кадрів заводу не могли б, ясна річ, залишитись непомічені. Завод і без того буквально гудів од усяких розмов про крадіжку та коментарів на адресу міліції. Майор вирішив уникнути зайвих пересудів і звернувся по допомогу до Ельжбети Ярот. На його подив, почувши ім’я Лисека, дівчина відповіла не задумуючись:
— А, Мартін Лисек! Це той самий, котрий купив майстерню у Жірардові? Він залишає нас. Вже подав заяву.
— Ти від кого про це знаєш?
— Та весь завод тільки й говорить про це. Поталанило хлопцеві. Шістсот тисяч за таку майстерню, з традиціями і доброю репутацією, — це, вважай, що задарма. Зараз він обходить усіх заводських власників машин, повідомляє, що купив майстерню Годлевського, і запрошує звертатись до нього. Адже від Надажина до Жірардова недалеко.
— А звідки він узяв шістсот тисяч на купівлю майстерні? Він про це не повідомляє?
Еля засміялась:
— Не повідомляє. Невже ти підозрюєш його, Янушек?
— Я усіх підозрюю.
— І мене також?
— Ну, можливо, для тебе зроблю виключення. А що ти ще чула про Лисека?
— Нічого. І взагалі я його мало знаю. Я, як тобі відомо, працюю у відділі постачання, а Валендзяк часто подає Заявки на запчастини. Декілька разів мені доводилось їздити з Лисеком на базу. Мені здалося, що він симпатичний, тямущий хлопець.
Об’єктивнішу інформацію майор отримав у Жірардові, у місцевому відділку міліції. Там добре знали Януарія Годлевського, і репутація у нього була непогана. Знали, що продав свою майстерню. Новий господар оформляє необхідні папери і з першого листопада стає офіційним власником. Ніяких перепон йому не чинили, не було причин — освіту спеціальну він має, до того ж на перших порах поруч з ним працюватиме попередній господар, який гарантує якість робіт. А у Жірардові автомайстерня дуже потрібна.
Відносно ціни — шістсот тисяч злотих, — то її вважали немалою, але й не дуже високою. У столиці така майстерня коштувала б набагато дорожче.
Про Мартіна Лисека надажинський відділок міліції мав у своєму розпорядженні мізерні відомості. Знали лишень, що він мешкає з дружиною недалеко звідси, у селищі Сестшень, у своїх батьків, які там мають будинок. Дружина не працює, займається вихованням дворічного сина і допомагає по господарству. Сама вона також з селянської родини, звідкись з-під Груйця.
Порадившись з полковником Немирохом і прокурором, Качановський вирішив допитати Мартіна Лисека. Йому дуже кортіло негайно зробити обшук у нього вдома, але прокурор рішуче став проти цього, так мотивуючи свою відмову:
— Коли б цей чоловік мешкав у місті, нехай навіть у такому невеликому, як Надажин, я б не заперечував. Але ви повинні знати, що означає візит міліціонера і обшук у Невеличкому селищі. Відразу ж підуть плітки і пересуди, усю родину Лисеків зроблять злодіями і грабіжниками. А поки що, погодьтеся, Мартіна Лисека важко на повній підставі назвати навіть підозрюваним, адже конкретних прямих доказів проти нього немає.
— Шістсот тисяч злотих у розпорядженні такої молодої людини — це, по-вашому, недостатній прямий доказ?
— Лише побічний. Не виключено, що в ході подальшого розслідування він набере сили, а може, й лусне, як та мильна бульбашка. Зараз це тільки натяк на прямий доказ. Ви маєте право допитати Лисека, навіть затримати його на сорок вісім годин, якщо вважатимете за потрібне. Але прошу зробити це найделікатніше. А потім ми з вами обговоримо подальший план дій.
За порадою прокурора Качановський звернувся по допомогу до жірардовської міліції. Під приводом уточнення якихось формальностей Лисека викликали у відділок. Там на нього вже чекав майор Качановський. Лисек з цікавістю глянув на нього.
— Мені здається, я вас вже десь бачив, пане майор? А, згадав: ви були в нас на заводі, коли сталася крадіжка.
— Так, був. Я веду слідство по цій справі.
— Ви що, хочете мені її пришити? — До молодика дійшов справжній смисл його виклику в міліцію.
— Ми
