Гіркий сміх - Пер Валє

— Треба буде з'ясувати, — сказав Кольберг.

— Вона мешкала разом з іншою медсестрою із Сабатсберзької лікарні на Карлбергсвеген, вісімдесят сім. За словами тієї дівчини, яку звуть Мопіка Грангольм, вона верталася просто з лікарні. В неї влучила одна куля. В скроню. Вона єдина з усіх жертв, що дістала тільки одну кулю. В її сумочці знайдено тридцять вісім різних дрібничок. Треба їх перераховувати?

— На якого біса? — сказав Гунвальд Ларсон.

— Під четвертим номером у списку стоїть Альфонс Шверін, той, що лишився живий. Він лежав горілиць між задніми поздовжніми сидіннями. Ви вже знаєте, які в нього рани — постріл у живіт і куля поблизу серця. Відомо, що він самітний і мешкає на Норра Сташунсгатан, сто сімнадцять. Йому сорок три роки, а працює він в одній. дорожній конторі. До речі, як йому тепер?

— І досі не опритомнів, — сказав Мартін Бек. — Лікарі сподіваються, що він прийде до тями, але не впевнені, чи зможе говорити й чи щось пам'ятатиме.

— А хіба куля в грудях не дає говорити? — запитав Гунвальд Ларсон.

— Не куля, а шок, — відповів Мартін Бек.

Він відсунувся зі стільцем назад і потягнувся. Тоді закурив сигарету і знов схилився над схемою.

— Ну, а той у кутку? Номер п'ять? — запитав він і показав пальцем на заднє сидіння в правому кутку автобуса.

Ренн заглянув у свої нотатки.

— Той дістав вісім куль. У груди і в живіт. Він араб, на прізвище Мохамед Буссі, алжірський підданець, тридцяти шести років. У Швеції не має ніяких родичів. Він мешкав у своєрідному пансіонаті на Норра Сташунсгатан. Мабуть, їхав додому з роботи, з «Зигзага» — того чудернацького ресторанчика на Васагатан. Це поки що про нього все.

— Араб? — перепитав Гунвальд Ларсон. — Чи то не вони там у себе люблять влаштовувати стрілянину?

— Твоя політична освіта просто приголомшлива, — зауважив Кольберг. — Тобі треба перейти на службу в держбезпеку.

— Вона зветься державною поліцією з питань безпеки, — поправив його Гунвальд Ларсон.

Ренн устав, витяг з купи кілька фотографій, розіклав їх на столі й сказав:.

— Цього хлопця не впізнано. Номер шість. З крайнього сидіння зразу за середніми дверима. В нього попало шість куль. У кишенях він мав коробочку сірників, сигарети, автобусний квиток і тисячу вісімсот двадцять п'ять крон різними купюрами. Оце все.

— Багато грошей, — задумливо. сказав Меландер.

Вони схилились над столом, пильно розглядаючи фотографії незнайомого. Він зсунувся з сидіння і майже лежав, спираючись головою на спинку сидіння, звісивши додолу руки й простягнувши в прохід ліву ногу. Піджак спереду був залитий кров'ю. Обличчя не було.

— Хто б це в біса міг бути? — сказав Гунвальд Ларсон. — Та його і рідна мати не впізнала б.

Мартін Бек підійшов до схеми автобуса на стіні.

— Я оце міркую, чи не було їх двоє.

Всі зацікавлено глянули на нього.

— Кого двоє? — запитав Гунвальд Ларсон.

— Тих, що стріляли. Бо ж подивіться, як усі жертви чемно сидять на своїх місцях. Крім того, що залишився живий і міг уже потім упасти з сидіння.

— Двоє божевільних зразу? — недовірливо мовив Гунвальд Ларсон.

Кольберг підвівся і став біля Мартіна Бека.

— Ти думаєш, що хтось устиг би зреагувати, якби стріляв тільки один? Так, можливо. Але ж він просто скосив їх. За одну мить, а коли ще й уявити собі, ш і вони, мабуть, були приголомшені…

— Будемо далі читати список? Адже скоро ми однаково довідаємося, скільки там було знарядь убивства — одне чи більше.

— Авжеж, читай далі, Ейнаре, — сказав Мартін Бек.

— Під номером сьомим маємо Югана Чельстрема, ремісника. Він сидів біля того, який ще й досі невпізнаний. Йому п'ятдесят два роки, він одружений і жив на Карлбергсвеген, вісімдесят дев'ять. Дружина сказала, що він повертався з майстерні на Сібілегатан, де він працював понаднормово. Отже, звичайний собі пасажир.

— Якщо не рахувати того, що йому начинили живіт, оловом, коли він вертався з роботи, — зауважив Гунвальд Ларсон.

— Біля вікна перед середніми дверима сидів Єста Ассарсон, номер вісім. Сорока двох років. Йому відірвало півголови. Він мешкав на Тегнергатан, сорок, там міститься також його контора й підприємство — експортно-імпортна фірма, яку він очолював разом з братом. Дружина не знає, чого він опинився в тому автобусі. Каже, що він мав тоді вже бути на якихось зборах на Нарвавеген.

— Ага, — мовив Гунвальд Ларсон. — Ступив на заборонену стежку.

— Так, наче схоже на те. В портфелі в нього була пляшка віскі «Джонні Волкер, Блек Лейбл».

— Так, так, — сказав епікурієць Кольберг.

— А в кишені піджака — чекова книжка і більше як вісімсот крон готівкою.

Прочинились двері, і в них з'явився Ек:

— Гаммар просить, щоб за чверть години всі прийшли до нього. Обговорення справи. Отже, за чверть одинадцята.

Він зачинив двері.

— О'кей, ходімо далі, — сказав Мартін Бек.

— На чому ми спинилися?

— На пасажирові з чековою книжкою, — підказав Гунвальд Ларсон.

— А про нього ще щось відомо? — запитав Мартін Бек.

Ренн зазирнув у свій дрібно списаний аркуш.

— Мабуть, ні.

— Тоді давай далі, — сказав Мартін Бек і сів за письмовий стіл Гунвальда Ларсона.

— За два місця попереду сидів номер дев'ятий, пані Гіпьдур Югансон, шістдесяти восьми років, удова, що мешкала на Норра Сташунсгатан, сто дев'яносто. Постріл у плече й наскрізь у шию. Вона мала заміжню дочку на Вестманнагатан і гляділа там дитину. Автобусом верталася додому.

Рейн згорнув аркуш, сховав його в кишеню піджака і сказав:

— Оце все.

Гунвальд Ларсон зітхнув, склав фотографії на дев'ять рівненьких купок.

Меландер витяг з рота люльку, щось муркнув і пішов у туалет.