Цифрова Фортеця - Ден Браун
Леланду Фонтейну ця картина набридла.
— Вимикайте, — наказав він. — Вимкніть цю бісову штуку нафіг.
Та Джабба невідривним поглядом дивився кудись у порожнечу, наче капітан судна під час кораблетрощі.
— Надто пізно, сер. Нам гаплик. Ми тонемо.
РОЗДІЛ 120
Велетень начальник підрозділу безпеки систем стояв, обхопивши руками маківку своєї голови — як стоп-кадр під назвою «Відчай». Він наказав розпочати процедуру вимкнення струму, але вона однаково відбудеться із запізненням аж на двадцять хвилин. Акули-хакери зі швидкісними модемами зможуть витягнути крізь це часове вікно гігантську кількість секретної інформації.
Джаббу вивела з кошмару Соші, яка підбігла до подіуму з новою роздруківкою.
— Я дещо знайшла, сер! — збуджено вигукнула вона. — У джерелі — висячі рядки! Групи літер! Повсюдно!
Джабба й оком не зморгнув.
— Та ми ж шукаємо цифри, чорт забирай! А не літери! Код-убивця — це число!
— Але ж тут висячі рядки! Танкадо був надто талановитий, щоб залишати висячі рядки — та ще й у такій величезній кількості!
Термін «висячі — або сирітські — рядки» означав рядки в програмі, які жодним чином не слугували її меті. Вони не містили нічого значущого, нікуди не вели. І їх зазвичай видаляли в процесі остаточного налаштування та компіляції програми.
Джабба взяв роздруківку і проглянув її.
Фонтейн стояв мовчки.
Сюзанна зиркнула через плече Джабби на папірець і зробила припущення:
— На нас напав чорновий варіант танкадівського хробака?
— Чорновий — не чорновий, — відказав Джабба, — але він дає нам добре просратися.
— Щось я не врублюся, — не вгавала Сюзанна. — Танкадо був естетом і прагнув бездоганної довершеності. Ви це добре знаєте. Він не міг залишити у своїй програмі такі серйозні помилки.
— І їх тут багацько! — скрикнула Соші. Вона вихопила роздруківку з рук Джабби й тицьнула її Сюзанні. — Ось погляньте!
Сюзанна кивнула. І справді — приблизно через кожні двадцять рядків програми йшли чотири плавкі символи. Сюзанна швидко проглянула їх.
PFEE
SESN
RETM
— Чотирирозрядні буквені групи, — задумливо мовила вона. — І вони — точно не частина програми.
— Облиште, — прогарчав Джабба. — Ви хапаєтеся за соломинки.
— А може, і ні, — заперечила Сюзанна. — У багатьох кодах використовують чотирирозрядні групи. Це може бути код.
— Ага, — досадливо простогнав Джабба. — І в цьому коді йдеться: «Привіт, йолопи, я вас надурив, і вам — гаплик». — Він підвів голову й поглянув на ВР. — До гаплика лишилося приблизно дев’ять хвилин.
Сюзанна проігнорувала Джаббу й зосередилася на Соші.
— Скільки ми маємо тут «сиріт»?
Соші стенула плечима. А потім сіла за термінал Джабби і надрукувала всі групи. Закінчивши, вона відійшла від термінала. І всі присутні витріщилася на екран.
Сюзанна була єдиною, хто всміхнувся.
— Щось дуже знайоме, — мовила вона. — Блоки по чотири — точнісінько як в «Еніґмі».
Директор кивнув. «Еніґма» була найзнаменитішою шифрувальною машиною в історії — дванадцятитонне чудовисько, витвір нацистів. Вона шифрувала блоками по чотири.
— Чудово, — простогнав Фонтейн. — У вас часом не завалявся такий екземплярчик?
— Річ не в цім, — заперечила Сюзанна, раптом оживаючи. Це була її спеціальність. — Річ у тім, що це код. Танкадо залишив нам підказку! Він глузує з нас, кидає нам виклик — чи розгадаємо ми вчасно його пароль. І підкладає підказки за межами нашої досяжності.
— Це абсурд, — відрізав Джабба. — Танкадо дав нам лише один вихід — розповісти світу про «Транскод». Ось так. Ото був наш маршрут утечі. А ми його пересрали.
— Мушу з ним погодитися, — зауважив Фонтейн. — Гадаю, Танкадо аж ніяк не збирався спустити нас зі свого гачка натяками про існування створеного ним коду-убивці.
Сюзанна непевно кивнула, але відразу ж пригадала, як Танкадо підсунув їм NDAKOTA. Вона втупилася поглядом у літери, міркуючи — яку ж гру запропонував їм Танкадо?
— Тунельний блок наполовину знищено! — гукнув технар.
На ВР було видно, як ціла купа чорних ліній-хакерів вгризлася ще глибше в останні два щити.
Девід сидів тихо, спостерігаючи за драмою, що розгортала ся перед ним на моніторі.
— Сюзанно, — гукнув він. — Я маю ідею. Цей текст — із шістнадцяти груп по чотири?
— О Господи, — досадливо промимрив Джабба. — Тепер у цю гру забажає зіграти кожен, кому не ліньки.
Проігнорувавши шпичку Джабби, Сюзанна порахувала групи.
— Так, шістнадцять.
— Приберіть інтервали, — твердо мовив Бекер.
— Девіде, — трохи сконфужено відповіла Сюзанна. — Ти, мабуть, не розумієш. Ці групи по чотири...
— Приберіть інтервали, — повторив він.
Трохи повагавшись, Сюзанна кивнула Соші. І та швидко прибрала інтервали. Результат вийшов не більш оптимістичним, аніж попередній.
Джабба не витримав і вибухнув.
— ГОДІ! Гру закінчено! Цей хробак уже шкварить із подвійною швидкістю! Ми шукаємо число, а не купу якихось незрозумілих літер!
— Чотири на шістнадцять, — спокійно продовжив Девід. — Зроби обчислення, Сюзанно.
Сюзанна окинула поглядом зображення Девіда на екрані.
— Порахувати?! — «Та він же в математиці — нуль!» Вона знала, що Девід здатен запам’ятовувати форми дієслів та словникові статті як копіювальна машина «Ксерокс», але ж математика...
— Таблиця множення, — сказав Бекер.
«Таблиця множення? — подумала Сюзанна. — Про що це він?»
— Чотири на шістнадцять, — повторив професор. — Я ще в четвертому класі добре засвоїв таблицю множення.
Сюзанна уявила собі стандартну шкільну таблицю множення. «Чотири на шістнадцять».
— Шістдесят чотири, — відповіла вона. — Ну то й що?
Девід прихилився ближче до камери. Його обличчя заповнило увесь кадр.
— Шістдесят чотири літери...
Сюзанна кивнула.
— Так, але ж вони... — Сюзанна замовкла й завмерла, як укопана.
— Шістдесят чотири літери, — повторив Девід.
Сюзанна аж охнула від несподіваної здогадки.
— Боже ж мій, Девіде! Ти — просто геній!
РОЗДІЛ 121
«Сім хвилин!» — гукнув технар.
— Вісім рядків по вісім! — збуджено вигукнула Сюзанна.
Соші надрукувала. Фонтейн мовчазно спостерігав. Передостанній щит танув на очах.
— Шістдесят чотири літери! — вигукнула Сюзанна, беручи ситуацію у свої руки. — Це правильний квадрат!
— Правильний квадрат? — спитав Джабба. — Ну то й що?
За десять секунд Соші переставила на екрані начебто довільні літери.
