Рембо - Девід Моррелл
РОЗДІЛ 12
Рембо з ревінням нісся на мотоциклі центральною дорогою. Вітер різав йому обличчя та груди, очі сльозилися, і він боявся, що доведеться зменшити швидкість, — йому було погано видно, що робиться спереду. Машини різко гальмували, події видивлялися на нього, голого на мотоциклі. Люди оберталися й показували на нього пальцями. Далеко позаду завила сирена. Він витиснув із мотоцикла все, що міг, проскочив ми червоне світло, ледь не зіткнувшись із бензовозом. Друга сирена пролунала десь ліворуч. Мотоциклу ніколи не втекти від поліцейських машин. Зате він здатний пробратися туди, куди закрита дорога для поліцейських машин, — у гори.
Пірнувши в балку, дорога стала підніматися на пагорб. Позаду підганяли сирени, і Рембо злетів на вершину пагорба так стрімко, що мотоцикл ледь не перекинувся.
Проминувши щит із написом «ВИ ЗАЛИШАЄТЕ МЕДІСОН», Рембо повернув на ґрунтову дорогу й тепер був змушений обмежитися п’ятдесятьма милями за годину. Сирени швидко наздоганяли. Якщо він залишиться на цій ґрунтовій дорозі, то його наздоженуть до того, як він добереться до гір. Потрібно повернути кудись, куди вони не зможуть проїхати. Він узяв уліво й виїхав через розкриті ворота на вузьку доріжку для возів із глибокою жовтою колією.
Попереду була міцна дерев’яна огорожа. Він наближався до неї, морщачись від крику сирен і розглядаючи худобу. Близько сотні голів. Корови були на полі перед Рембо та потроху виходили через відкриті ворота на лісистий схил. Ревіння мотоцикла змусило їх перейти на галоп. Він минув ворота разом з останніми коровами й теж помчав нагору схилом. Підйом був крутий, і довелося нахилитися вперед, щоб не перекинутися. Нарешті підйом закінчився. Він перескочив через струмок, мало не звалившись на іншому березі. Гори були вже зовсім близько, і він, ледве втримавши рівновагу, вичавив максимальну швидкість. Спереду були дерева, далі хащі, каміння, чагарники. Нарешті, він побачив те, що шукав, — лощину між двома кам’янистими грядами, — і повернув туди. Сирени звучали все тихіше.
Це означало, що машини зупинилися. Поліцейські вискочили з них і тепер ціляться в нього. Постріл, куля свиснула поряд із головою. Ще один постріл, але свисту кулі він не почув. Замигтіли дерева, і він зник. За тридцять футів спереду дорогу перегородив завал із каменів і повалених дерев, він зіскочив із мотоцикла, і став дертися густо зарослим схилом. Гострі гілки боляче кололи голе тіло. Незабаром за ним кинуться поліцейські. Багато поліцейських. Дуже скоро. Але він на той час встигне піднятися високо в гори. Вирушить у Мексику. Знайде притулок у маленькому мексиканському містечку на узбережжі й щодня буде купатися в морі. Але краще йому не бачити більше цього сучого сина Тісла — він пообіцяв собі, що не буде чіпати людей, а ця сволота змусила його вбити ще раз. Якщо Тісл не відступиться, Рембо влаштує йому бій. Тісл ще пошкодує, що заварив цю кашу.
ЧАСТИНА II
РОЗДІЛ 1
У Тісла було мало часу, тому що він хотів зібрати й відправити в ліс своїх людей до появи поліції штату. Він завернув машину з дороги на траву та проїхав слідами двох машин та мотоцикла до відчинених воріт у дерев’яній огорожі наприкінці поля. Шинглтон, який сидів поруч із ним, упирався руками в щиток приладів, щоб не розбити голову об скло, — вибоїни були такі глибокі, що машина важко їх долала.
Ворота занадто вузькі, —попередив Тісла Шинглтон. — Ви не проїдете в них.
Інші проїхали.
Він різко загальмував перед самими воротами, залишивши не більше дюйма зі свого боку, повільно проїхав у них, потім додав газу та став підніматися схилом, де за чверть дороги до вершини стояли два поліцейські автомобілі. Швидше за все в них зупинились двигуни. Коли він до них під’їхав, його мотор теж почав чахкати. Він переключив на першу швидкість і втопив педаль акселератора — задні колеса вгризлися в землю, і машину ривком винесло на вершину.
Там чекав Уорд, весь червоний у променях заходу. Він опинився біля машини ще до того, як Тісл її зупинив.
Он туди, — Уорд показав на лощину. — Обережно, струмок. Лестер уже впав.
Коло струмка скрекотали коники. Вийшовши з машини, Тісл почув шум мотора, що наближався з боку польової дороги. Він різко повернув голову, сподіваючись, що це ще не поліція штату.
Орвал.
Старий фургончик «фольксваген» перевалювався з вибоїни у вибоїну, потім зупинився, знаючи про свою нездатність подолати підйом. З нього вийшов Орвал, високий і худий, та поліцейський. Тісл вирішив, що собак у фургончику немає, — він не чув їхнього гавкоту. Правда, він знав, що в Орвала собаки навчені дуже добре й без необхідності ніколи не гавкають.
Орвал і поліцейський швидко піднімалися схилом. Поліцейському було двадцять шість років — наймолодший у Тісла. Орвал легко працював своїми довгими ногами та швидко залишив його далеко позаду. Його лисина, обрамлена з боків білий волоссям, блищала під сонцем. Він був в окулярах, у зеленій нейлоновій куртці, зелених бавовняних штанях і польових чоботах зі шнурівками. «Поліція штату», — знову подумав Тісл і подивився вниз щоб переконатися, що їх ще немає. Потім перевів погляд на Орвала, який поволі наближався. Тепер були помітні глибокі зморшки на його обличчі та зморшкувата шкіра шиї; Тісл вжахнувся з того, як постарів Орвал за ті три місяці, що він його не бачив. Але якщо судити за рухами, то Орвал анітрошки не постарів. На пагорб він піднявся майже без задишки, набагато раніше за молодого поліцейського.
Собаки, — крикнув йому Тісл. — Ви привезли собак?
Звичайно, тільки до чого такий поспіх? Подивися на сонце. Через годину стемніє.
Можна подумати, що я не знаю.
Я думаю, ти знаєш, — спокійно відповів Орвал.. — Не збирався тебе вчити.
Тісл пошкодував, що розкрив рот. Зараз ніяк не можна сваритися зі старим. Занадто серйозна ситуація. Орвал завжди поводився з ним так, наче йому все ще тринадцять років, повчав його на кожнім кроці — зовсім як раніше, коли Тісл хлопчиськом жив у його домі.
Тісл гробив зусилля й вичавив із себе посмішку.
Ну, Орвале, не звертайте на мене уваги, просто я нервую. Радий вас бачити. — Він простягнув йому руку. Тісл щиро любив цього чоловіка, хоч він і часто його дратував, та зараз
Кому боляче було дивитися на нові зморшки, сиве волосся, що стало тонким і легким, як павутина.
їхнє рукостискання було незграбним. Тісл навмисно не зустрічався з Орвалом три місяці — після того, як