💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера

Рембо - Девід Моррелл

Читаємо онлайн Рембо - Девід Моррелл
розлючений залишив його будинок. А суперечка вийшла через дурницю: як потрібно пристібати кобуру, рукояткою вперед чи назад. Із тих пір він до Орвала не ходив, хоча і розумів, що ця справа не варта виїденого яйця.

То що з хлопцем? — запитав Орвал. У нього був глибокий, звучний голос. — Куди він рушив?

Ось, дивіться, — сказав Уорд і повів обох через струмок, по камінню й нагору лощиною. Під деревами було похмуро та прохолодно. Мотоцикл лежав на опалому листі. Коники-стрибунці вже не співали.

Орвал кивнув на завал із каменів і вивернуті з корінням дерева, на чагарник по обидва боки.

Так, помітно, що він видирався справа — ось там.

Його голос немов послужив сигналом. Нагорі в кущах щось голосно шурхнуло й Тісл на всяк випадок відступив назад і вихопив пістолет.

Нікого нема, — зверху посипалися камінчики й земля — це був Лестер, якому важко було втримувати рівновагу при спуску. Він наскрізь промок, упавши в струмок. Побачивши Тісла з пістолетом він викотив свої й без того вирячені очі. — Гей, гей, це я. Хотів перевірити, чи немає хлопця поблизу.

Орвал задумливо почухав підборіддя.

Дарма ви це зробили. Швидше за все ви перебили запах. Уїле, у тебе є що-небудь від хлопця, щоб дати понюхати собакам?

У багажнику. Одяг, чоботи.

Тоді нам потрібні їжа та гарний нічний відпочинок. А на світанку підемо за ним.

Ні. Сьогодні.

Як це?

Ми підемо за ним зараз.

Я щойно сказав, що через годину стане темно. Місяця цієї ночі не буде. Нас багато, ми загубимо один одного в темряві.

Тісл так і думав, що Орвал захоче відкласти погоню до ранку. Що ж, цілком резонно. Однак до біса резон: він не може так довго чекати.

Буде місяць чи ні, ми повинні йти за ним зараз, — сказав Тісл Орвалу. — Хлопець уже вийшов за межі нашої юрисдикції та за межі міста, і якщо ми хочемо залишити його собі, то повинні продовжити переслідування. Якщо будемо чекати до ранку, то доведеться передати всю цю справу поліції штату.

От і передай. У будь-якому разі це брудна робота.

Ні.

Ну яка тобі різниця? Варто хазяїнові цієї землі поскаржитися по телефону, що по його полях роз’їжджають машини, і поліція штату буде тут. Так чи інакше доведеться їм усе передати.

Не доведеться, якщо я піду в ліс ще до їхньої появи. — Орвал похитав головою:

Вибач, Уїле, але я повинен тебе розчарувати. Я б для тебе багато чого зробив, але ці гори важко пройти навіть удень, і я не поведу туди собак вночі через твоє бажання командувати парадом.

Ви не зовсім правильно мене зрозуміли. Я прошу тільки, щоб ви із собаками ввійшли в ліс, а як тільки вирішите, що вже надто темно, ми зробимо привал до ранку. Мені потрібно, щоб формально вважалося, що я переслідую злочинця-втікача. Ну ж, нам же з вами вже доводилося ночувати в лісі. Буде зовсім як раніше, коли ще був живий батько.

Орвал зітхнув і оглянув ліс. Стало темніше, прохолодніше.

Невже ти не розумієш, як усе це нерозумно? У нас немає спорядження, щоб полювати за ним. Ні гвинтівок, ні їжі, ні…

Шинглтон може залишитися й організувати все, що нам потрібно. Ми дамо йому одного з ваших собак, щоб зранку він зміг прийти по нашому сліду. Шинглтон приведе ще чотирьох із моїх поліцейських. У мене є друг з аеропорту округу, він каже, що може позичити нам свій вертоліт, — перекине нас куди потрібно, а потім полетить на розвідку. А ви от упираєтеся. Я запитую вас: допоможете?

Орвал опустив очі й став водити кінчиком чобота по землі.

У мене обмаль часу, Орвале. Якщо я зможу швидко заглибитися в ліс, поліції штату доведеться залишити керівництво операцією за мною. Вони будуть страхувати мене, розставлять машини, щоб стежити за дорогами, давши нам можливість ловити його в горах. Але я серйозно кажу: без ваших собак у мене немає навіть єдиного шансу.

Орвал підняв очі й поліз у кишеню за кисетом і цигарковим папером. Він обмірковував почуте, і Тісл знав, що його не можна квапити. Нарешті він сказав:

Може, я погоджуся, якщо буду знати, що цей хлопець тобі зробив, Уїле?

Він розрізав одного з моїх людей ледь не навпіл, а другий після його удару може осліпнути.

Ясно, Уїле. Але ти мені так і не відповів. Що цей хлопець зробив тобі?

РОЗДІЛ 2

Місцевість була гориста, дика, густо поросла лісом, розсічена ущелинами та лощинами, поцяткована западинами. Зовсім як пагорби Північної Кароліни, де він проходив вишкіл. І дуже нагадує пагорби, у яких він воював. Рембо біг щодуху, використовуючи останнє світло згасаючого дня, усе вгору та вгору, вище в гори. Його голе тіло покрилося розводами крові від гілок, що його подряпали, босі ноги розбиті об камені.

Побачивши положисту болотисту ділянку, він повернув у той бік, знаючи, що вийде на струмок. І справді, незабаром показався струмок, що живив це болото. Рембо рушив уздовж нього по м’якій землі, але вже не біг, а йшов. За власними підрахунками він подолав п’ять миль, і ця відстань його стомила: він був ще не в такій формі, як перед полоном, ще не отямився після проведених у госпіталі тижнів. Проте пам’ятав усе, чому його вчили, а його вчили виживати в будь-яких умовах, і хоча далі бігти йому було б важкувато, цих п’ять миль він пробіг прекрасно.

Струмок звивався й згинався, і Рембо йшов за його руслом. Він знав, що незабаром за ним будуть іти собаки, але він навіть не став заходити в струмок, щоб спробувати збити їх зі сліду. Це б сповільнило його просування, а оскільки рано чи пізно йому все-таки доведеться вийти з води, людина, яка веде собак, просто розділить свою зграю та пустить з обох берегів струмка.

Стемніло швидше, ніж він очікував. Стояла тиша, що порушується лише дзюркотом води й співом нічних птахів, і він вирішив криками привернути до себе увагу. Крикнув кілька фраз в’єтнамською, потім французькою, яку вчив у школі, потім голосно заговорив англійською з південним акцентом, західним, негритянським… Нарешті випустив залп найжахливіших прокльонів… Люди, яких він шукає, напевно поцікавляться, хто кричить щось незрозуміле та лається…

Струмок пірнув у невелику улоговинку збоку схилу. Там нікого не було. Він продовжував час від часу викрикувати якісь фрази. Якщо найближчим часом він нікого не зустріне, то опиниться біля вершини пагорба, коло самого джерела струмка, і в

Відгуки про книгу Рембо - Девід Моррелл (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: