Джерело - Ден Браун

Фонсека зник у темряві, а Діас побачив, що він дістав телефон, когось набрав і почав тихо розмовляти.

Діас стояв сам у темній ущелині храму, і йому дедалі менше подобалася потайна поведінка Фонсеки.

Розділ 70

Сходи до крипти були також гвинтові й ішли на глибину трьох поверхів під землю, роблячи широкий і красивий закрут. А тоді Ленґдон, Амбра й отець Бенья опинилися в підземній кімнаті.

«Одна з найбільших крипт Європи!» — подумав Ленґдон, милуючись великою, широкою залою. Як він і пам’ятав, підземний мавзолей Сагради Фамілії — це висока ротонда з лавами, де можуть сидіти сотні людей. По всьому периметру кімнати горіли лампади, і в їхньому світлі виблискувала на підлозі мозаїка з переплетених лоз, гілок, листя й інших образів зі світу природи.

Крипта буквально означає «прихована», і Ленґдонові майже не вкладалося в голові, як Ґауді зміг успішно приховати таку велику залу під храмом. Це був зовсім не химерний жарт крипти в Колонії Ґуеля[75] з її похилими колонами; це вже була сувора неоготична зала з прикрашеними листям колонами, гостроверхими арками й оздобленим склепінням. Повітря було нерухоме, злегка пахло ладаном.

Під сходами ліворуч було глибоке відгалуження. На його світлій пісковиковій підлозі, оточена світильниками, лежала проста сіра брила.

«Сам він!» — зрозумів Ленґдон, прочитавши напис.

Antonius Gaudí

Дивлячись на могилу Ґауді, Ленґдон знову гостро відчув, як йому бракує Едмонда. Він подивився на статую Пресвятої Діви над гробівцем — на її постаменті виднів незнайомий символ.

«Що ж це таке?»

Ленґдон вгледівся в дивне зображення.

Нечасто професорові траплялися такі символи, яких він не міг розпізнати. У цьому випадку перед ним виявилася грецька літера лямбда — яка, наскільки йому було відомо, серед християнських символів не зустрічалася. Лямбда була науковим символом, який застосовували, коли йшлося про еволюцію, фізику елементарних частинок чи космологію. Ще дивніше було те, що на цій лямбді зверху був хрест.

«Релігія, яку підтримує наука?» — нічого подібного Ленґдонові ще бачити не доводилося.

— Дивуєтеся, що це за знак? — До професора підійшов отець Бенья. — Не тільки вас він дивує, багато людей питають, що це значить. Це просто дуже модерна інтерпретація хреста на горі.

Ленґдон підійшов іще ближче й розгледів навколо символа три не дуже яскраві золоті зірочки.

«Три зірочки в такому розташуванні… — Тепер Ленґдон розпізнав, що це таке. — Це ж хрест на горі Кармель».

— Це кармелітський хрест!

— Так. Тіло Ґауді спочиває під Пречистою Дівою Марією з гори Кармель.

— Ґауді був кармелітом?

Ленґдонові важко було уявити, що архітектор-модерніст належав до братства, яке у двадцятому столітті дуже суворо інтерпретувало приписи католицької віри.

— Скоріш за все, ні, — усміхнувся Бенья. — Але вони про нього дбали. В останні роки життя поряд із Ґауді жили черниці-кармелітки й доглядали його. Вони вважали, що він буде радий, якщо вони й у смерті його не покинуть, тож зробили такий щедрий дар нашій каплиці.

— Яка турбота, — мовив Ленґдон, подумки картаючи себе за те, що не прочитав такого простого знака. Видно, в повітрі тієї ночі носилося стільки всіляких домислів, що навіть Ленґдон не втримався від того, щоб навигадувати хтозна-що на рівному місці.

— Це книжка Едмонда? — раптом спитала Амбра.

Обидва чоловіки озирнулися: жінка показувала в тінь біля могили Ґауді.

— Так, — відказав Бенья. — Вибачте, світла замало.

Амбра поспішила до вітрини, а Ленґдон — за нею: книжка була в темному кутку крипти, затінена колоною праворуч від могили.

— Зазвичай у нас тут лежать інформаційні буклети, — мовив Бенья, — але я переніс їх в інше місце, щоб можна було покласти книжку. По-моєму, ніхто цього не помітив.

Ленґдон швидко підійшов разом з Амброю до скриньки з похилим скляним верхом. У ній, відкрите на 163 сторінці, лежало масивне «Зібрання…» Вільяма Блейка, яке, втім, годі було як слід роздивитись.

Як і казав Бенья, на тій сторінці був не вірш, а малюнок Блейка. Ленґдон гадав, котре з зображень це буде, — але цього образу аж ніяк не очікував.

«Ветхий Деньми».

Ленґдон упізнав це зображення, мружачись до знаменитої акварельної гравюри Блейка, виконаної в 1794 році.

Ленґдон здивувався, що отець Бенья сказав про цю картину «зображення Бога». Відомо, що малюнок тільки здається архетипним зображенням християнського Бога — бородатого мудрого старого з білим волоссям, який сидить на хмарах у небі й дивиться вниз. А коли б Бенья спробував дізнатися більше, то побачив би дещо інше. Ця постать, власне, не була християнським Богом — це було божество на ймення Урізен, уявлене візіонером Блейком, — тут його зображено за вимірюванням небес циркулем. Цим художник показував свою повагу до наукових законів усесвіту.

Стиль малюнка був настільки футуристичний, що через кілька століть відомий фізик і також атеїст Стівен Хокінг поставив саме цю картину на обкладинку своєї книжки «Бог створив цілі числа». Крім того, безсмертний деміург Блейка оздоблює й Рокфеллер-центр у Нью-Йорку: там прадавній геометр дивиться на відвідувачів зі скульптури в стилі ар-деко «Мудрість, Світло і Звук».

Ленґдон подивився на книжку Блейка, знову гадаючи, навіщо Едмондові було настільки важливо покласти її тут. «Просто помста? Ляпас християнству?»

«Едмонд ніяк не припинить війну з релігією», — подумав Ленґдон, скоса поглядаючи на блейківського Урізена. Завдяки багатству Едмонд отримав змогу робити все, що хоче, навіть виставляти блюзнірський витвір мистецтва в самому серці християнського храму.

«Гнів, злість, образа, — думав Ленґдон. — Мабуть, усе так просто». Едмонд, справедливо чи ні, завжди винуватив у материній смерті організовану релігію.

— Звісно, я добре знаю, — мовив Бенья, — що тут зображений не християнський Бог.

Ленґдон вражено розвернувся до священика.

— А…

— Так, Едмонд і сам цього не приховував, та й не приховав би: я знаю, які уявлення мав Блейк.

— І ви спокійно виставили на огляд тут цю книжку?

— Професоре, — з легкою усмішкою прошепотів священик, — це ж Саграда Фамілія. У цих стінах Ґауді звів докупи Бога, науку і природу. Нам тема цієї картини не в новину. — Його очі змовницьки зблиснули. — У нас не всі такі прогресивні, як я, а проте ви ж розумієте: християнство — це теж такий храм, який усе ще будується. — Отець Бенья лагідно всміхнувся, кивнувши до книжки. — Я тільки радий, що сеньйор Кірш погодився, що я можу не класти біля книжки картку з написом, кому вона належить. З огляду на його