Що впало, те пропало - Стівен Кінг

— Добре.

— Він тобі про щось говорив?

— Просто «привіт», — тихим голосом відповідає Тіна.

— Ти не розповідала йому про те, як ви з Барбарою в п’ятницю приїжджали до офісу?

— Господи, ні!

— Де він зараз?

— У своїй кімнаті. Слухає «Блек Кіз»[100]. Я терпіти не можу «Блек Кіз».

— Так, я також. — Холлі поняття не має, хто такі «Блек Кіз», хоча може поіменно перелічити всіх акторів, що грали у «Фарго». (Кращу репліку вимовляє Стів Бушемі: «Давай викуримо кляту люльку миру».)

— Тіно, у Піта є якийсь особливий друг, з яким він міг би поговорити про те, що його хвилює?

Тіна замислюється. Холлі, скориставшись нагодою, бере з відкритої пачки поряд із комп’ютером одну подушечку нікоретину[101] й кидає її в рот.

— Навряд, — нарешті каже Тіна. — У школі в нього є друзі, і чимало, але єдиним близьким другом був Боб Пірсон, здається, він жив за квартал від нас. Вони переїхали до Денвера торік.

— А дівчина в нього є?

— Раніше він зустрічався з Глорією Мур, але після Різдва вони розбіглися. Піт сказав, що вона не любить читати, а він ніколи не зможе зійтися з дівчиною, яка не любить книги. — Із сумом в голосі Тіна додає: — А мені Глорія подобалася. Вона показала мені, як фарбувати очі.

— Дівчатам до тридцяти років не слід фарбувати очі, — авторитетно вимовляє Холлі, хоча сама ніколи не фарбувалася. Її мати каже, що фарбуються лише шльондри.

— Справді? — Тіна, схоже, вражена.

— А вчителі? У нього був улюблений учитель, до якого він міг звернутися? — Холлі сумнівається, що старший брат став би обговорювати з молодшою ​​сестрою улюблених учителів, і що молодша сестра прислухалася б до нього, навіть якщо б він це і зробив. Вона запитує, просто тому що більше нічого не придумала.

Але Холлі навіть не замислюється.

— Ріккі-хіппі, — каже вона й хихикає.

Холлі зупиняється наче прикипіла.

— Хто?

— Містер Рікер, так його по-справжньому звуть. Піт говорив, йому дали прізвисько Ріккі-хіппі, бо він любить носити квітчасті сорочки та краватки того періоду. Піт із ним познайомився на першому курсі. Або на другому, не пам’ятаю. Він говорив: містер Рікер знається на гарних книгах. Міс… Тобто Холлі, містер Ходжес усе ще збирається поговорити завтра з Пітом?

— Так. Не хвилюйся щодо цього.

Але Тіна дуже хвилюється. Більше того, здається, вона ось-ось розплачеться, і від цього живіт Холлі стискається в маленьку тугу кулю.

— Ой лишенько! Сподіваюся, він не зненавидить мене за це.

— У жодному разі, — запевняє її Холлі. Вона з якоюсь неприродною швидкістю жує подушечку нікоретину. — Білл дізнається, що там відбувається, і все владнає. І тоді твій брат любитиме тебе ще більше.

— Обіцяєш?

— Так. Йой!

— Що трапилось?

— Нічого. — Вона витирає губи й дивиться на розмазану плямочку крові на пальцях. — Я собі губу прокусила. Мені треба йти, Тіно. Подзвониш мені, якщо пригадаєш, з ким ще він міг говорити про гроші?

— Він ні з ким не говорив, — нещасним голосом виголошує Тіна й починає плакати.

— Гаразд. — Й оскільки кортить ще щось додати: — І не задурюй собі голову макіяжем. У тебе й так дуже гарні очі. До побачення.

Вона обриває дзвінок, не чекаючи відповіді Тіни, і знову починає ходити кімнатою. Виплюнувши розжовану подушечку «Нікорете» у корзину поруч зі столом, вона промокає губи паперовою хустинкою, але кров уже зупинилася.

Немає ні близьких друзів, ні постійної дівчини. Жодних імен, крім цього одного вчителя.

Холлі сідає й знову вмикає комп’ютер. Відкриває «Фаєрфокс», заходить на сайт Нортфілдської середньої школи, клацає НАШ ФАКУЛЬТЕТ, й ось він, Говард Рікер, у сорочці з квітковим візерунком і мішкуватими рукавами, точнісінько, як описувала Тіна. На додаток до цього якась зовсім безглузда краватка. Невже не могло так статися, щоб Піт Сауберс щось розповів своєму улюбленому вчителеві, особливо, якщо це було якось пов’язано з тим, що він писав (або читав?) у молескіновому записнику?

Ще кілька кліків мишкою, і на екрані комп’ютера з’являється телефонний номер Говарда Рікера. Ще зовсім не пізно, але вона не може себе змусити просто так взяти й подзвонити зовсім незнайомій людині. Навіть Тіні й то було важко подзвонити, і дзвінок цей закінчився сльозами.

Завтра скажу Біллу, вирішує вона. Він сам подзвонить Ріккі-хіппі, якщо вирішить, що це варто зробити.

Вона повертається до об’ємної папки з фільмами, і незабаром уся її увага вже знову зосереджена на «Хрещеному батьку 2».

12

Того вечора в неділю Морріс заходить ще до одного інтернет-кафе і здійснює своє швидке невелике дослідження. Знайшовши, що шукав, він дістає з кишені папірець із номером Пітера Сауберса й записує адресу Ендрю Халлідея. Кольридж-стрит знаходиться у Вест Сайді. У сімдесятих це був білий анклав середнього класу, де всі будинки намагалися здавати трохи дорожче, через що вони виглядали майже однаково.

Швидкий перегляд сайтів місцевих агентств нерухомості показує Моррісу, що з того часу тут мало що змінилося, хоч і з’явився розкішний торговий центр «Велли Плаза». Машина Енді все ще може стояти там біля його будинку. Звичайно, вона може бути й у дворі за магазином, Морріс так і не перевірив («Господи, неможливо ж перевірити все», — думає він), але це малоймовірно. Навіщо їздити щоранку три милі до міста й щовечора в годину пік повертатися три милі назад, якщо можна за десять доларів купити автобусний проїзний на місяць або за п’ятдесят на півроку? У Морріса є ключі від будинку його давнього приятеля, але він не збирається ними скористатися, оскільки ймовірність того, що будинок стоїть на сигналізації, набагато вища, ніж у випадку із Залом відпочинку на Березовій вулиці.

Але ще в нього є ключі від машини Енді, а машина може стати в нагоді.

Він іде пішки назад до Елітного гнидника, не маючи жодного сумніву в тому, що там його вже чекає МакФарланд, який цього разу вимагатиме від нього не тільки помочитися в стаканчик. Ні. Цього разу він захоче обшукати його кімнату, а зробивши це, він знайде сумку «Тафф-Тот» із краденим комп’ютером, закривавлені черевики й сорочку. Не кажучи вже про конверт із грошима, який він узяв зі столу свого давнього приятеля.

«Я вб’ю його», — думає Морріс, який вже перетворився (принаймні у своїй голові) на Вовка Морріса.

Тільки цього не можна буде зробити пістолетом. Занадто багато людей у Елітному гниднику знають, як звучить пістолетний постріл, навіть ввічливе ка-пау з маленького підарського «P238» його давнього приятеля, а сокирку він залишив у кабінеті Енді. Хоча,