Ідеальний син - Ізмайлова

"Ліаме", - повільно кажу я. "Що відбувається? Більше ніяких ігор. Скажи мені прямо зараз".

Він робить глибокий вдих. "Тато пішов учора ввечері, і Ханна пішла за ним. Вона сказала, що він прийшов сюди - вона показала мені напрямок, який записала. Вона сказала, що повернеться сьогодні ввечері, і я хотів піти з нею, але вона хвилювалася, що у мене будуть неприємності, якщо... ну, якщо вона знайде щось дійсно погане. Але я сидів у своїй кімнаті і думав про Ханну і ... я думав, що тато може ... "

Я витріщився на нього. "Може що?"

Він хмуриться на мене. "Ти ж знаєш, що тато божевільний, так?"

У мене з'являється жахливе відчуття занурення в грудях, ніби весь мій світ руйнується сам по собі. "Про що ти говориш? Твій батько - найнормальніший чоловік, якого я коли-небудь зустрічала".

Він пирхає. "Мабуть, ти цього не бачиш. А я бачу. Завжди бачив. Тому його так лякає, коли я... ну, ти знаєш. Він бачить у мені себе. Але я не такий, як він. Принаймні, не так сильно, як він думає".

"Це божевілля", - прошепотіла я. "Навіщо ти мені це розповідаєш?"

"Я думав, ти знаєш". Ліам кліпає на мене. "Всі ці роки. Ти навіть не... Я маю на увазі, я не знаю, що він робить цілими днями, але він не на роботі. Одного разу я подзвонив в його компанію, коли мені потрібно було з ним зв'язатися, і мені сказали, що його там ніколи не буває. Ти ніколи не підозрювала...?"

Ні, я ніколи нічого не підозрювала. Ніколи.

Але були всі ці пізні ночі. Всі ці "відрядження", в які він постійно їздив. Я завжди приймала це сліпо. Був час, коли я хвилювалася, що у нього був роман, але, можливо, це було щось набагато гірше.

Що, якби я відчувала запах парфумів мертвої жінки?

Ні, це неможливо. Це божевілля. Чому я так думаю? Джейсон - мій чоловік двадцять років. Він не вбивця. Я не знаю, що його машина тут робить, але цьому має бути розумне пояснення.

"Я думаю, що Олівія там", - каже Ліам. "Мамо, я дуже боюся, що він може вбити їх обох".

"Він цього не зробить", - кажу я. Хоча цілком зрозуміло, що я не є експертом у тому, що може чи не може зробити Джейсон.

Ліам вагається лише частку секунди, перш ніж вискочити з моєї машини. Я кличу його, не бажаючи, щоб він зайшов всередину і зіткнувся з тим, що там є. Що, як це справді Джейсон? Чи міг він зробити щось подібне? Ні, не міг. Ніколи. Мені байдуже, що каже Ліам. Я знаю свого чоловіка. Хлопець, який може зробити стільки каламбурів про яйця, не ходить і не вбиває людей. Він просто не буде.

Я продираюся крізь бруд на землі, завалений листям і гілками, поки не досягаю хатини за десять кроків після Ліама. Він вищий за мене, тому його кроки довші, і він більш впевнено ступає по нерівній землі. Ми встигаємо якраз вчасно, щоб побачити, як Джейсон спотикається у зламаних дверях.

Ліам зупиняється, дивлячись на батька. "Де Ханна? Де Олівія?"

Обличчя Джейсона темніє так, як я ніколи раніше не бачила. У той момент здається цілком можливим, що все, що Ліам щойно сказав мені, - правда. Що Джейсон - це хтось, кого я зовсім не знаю. Хтось, хто міг зробити жахливі речі.

Але потім він помічає мене, і темний вираз зникає з його обличчя, ніби його ніколи не було. "Еріко! Слава Богу, що ти тут. Ти повинна негайно зателефонувати в поліцію!"

"Де вони?" - кричить до нього Ліам.

Джейсон дивиться на нього з отрутою в очах. "Вони обидва там - мертві. Ти мав би знати, адже це ти їх убив. Ти монстр".

Я відчуваю, що хтось вдарив мене в живіт. "Мертві?"

"Мені так шкода, Еріко". Очі Джейсона наповнюються сльозами, коли він кидається до мене. Його рука лежить на моїй спині. "Я намагався врятувати Ханну ..."

"Ти брехун!" Обличчя Ліама багряніє. "Ти ненавидиш Ханну! Ти ненавидиш всіх нас! "

Мої ноги, здається, ось-ось підкосяться піді мною. Ні, тільки не Ханна. Вона не може бути ... Ні ...

Джейсон обіймає мене, ледве встигаючи підхопити, перш ніж я впаду. "Ми подзвонимо в поліцію", - каже він м'яким, заспокійливим голосом. "Вони покарають Ліама за те, що він зробив з нашою дитиною". Він дивиться на Ліама. "Навіть не намагайся тікати. Вони тебе зловлять".

Ліам дивиться на нас, його обличчя все ще червоне. Але потім щось змінюється в його очах. Вони стають широкими, ніби він побачив щось жахливе. "Мамо", - вигукує він.

І замість того, щоб тікати, він кидається на Джейсона. Я бачу блиск ножа в руці Джейсона. Він не тримав його, коли виходив з кабіни. Він вийняв його, коли заспокоював мене.

О, Боже мій. Він збирався зарізати мене?

Джейсон все ще важчий за Ліама, але Ліам молодший і швидший. Ніж з брязкотом випадає з рук Джейсона, і Ліам валить його на землю. На мить здається, що Джейсону вдасться звільнитися, але потім Ліам замахується на нього, і я чую хворобливий хрускіт. Коли я дивлюся на обличчя Джейсона, з його носа тече кров.

"Ти маленький засранець!" - виє Джейсон. "Я вб'ю тебе".

"Мамо, ніж", - встигає сказати Ліам.

Ніж лежить у траві. Ніж не виглядає знайомим для мене - це не один з тупих ножів з нашої кухні. Я підхоплюю його з землі, щоб Джейсон не зміг дістати. Мої пальці стискають руків'я, але я не впевнена, що робити з гострим кінцем. Я спрямовую його в бік Джейсона, але кого я обманюю? Я ніколи не зможу його вдарити.

І він теж це знає.

"Мамо". Голос Ліама задихається. "Віддай мені ножа".

Очі Джейсона розширюються, коли він бореться з нашим сином, який міцно притискає