Ніщо з цього не правда - Ліса Джуелл
"Злий чоловік", - каже вона.
"Серйозно?" Він дивиться на неї крізь бліді вії, його губи стурбовано стиснуті.
"Так. Це зробив мій чоловік.
"Боже мій. Це жахливо.
"Так, це жахливо. Лише трохи страшніше, ніж чоловік, який не приходить додому на вечерю, яку приготувала дружина, і проводить всю ніч десь на вулиці в робочому одязі".
Джозі насолоджується симфонією виразів, що грають на розпашілому, розбитому алкоголем обличчі Натана. Вона дивиться на нього і чекає на його реакцію.
"Ну, так", - каже він. "Це було досить лайно. Це...
"Це проблема.
Його ліва брова піднімається вгору по обличчю. "Так", - каже він суворо. "Але це скоріше проблема між мною та Алікс, я б сказав".
"Ну, минулої ночі це було не так. Це було боляче для всіх нас трьох. І подивись, до чого це призвело".
Натан виглядає приголомшеним. "Вибач, що?
Джозі зітхає. "Єдиний спосіб, яким я змогла переконати чоловіка прийти сюди вчора ввечері, - це сказати йому, що тут будеш ти, тобто інший чоловік. Тому що він чоловік, Волтер. І він прийшов під тиском. А ти не прийшов, тож він почувався, як призовий ідіот. Це був жахливий вечір, і він зірвався на мені".
Обличчя Натана - це картина.
"Що ж, мені дуже шкода це чути", - каже він, злегка почервонівши. "Дуже шкода".
Джозі затуляє рота. "Ти мав би бути кращим чоловіком.
Натан кліпає на неї. "Ого", - каже він через мить. "Ого".
Вхідні двері знову клацають, і вони обоє обертаються, щоб побачити, як заходить Алікс, трохи захекана і напружена. Її обличчя пом'якшується, коли вона бачить Натана, що змушує Джозі відчути дивну лють.
Привіт, - каже Натан.
Привіт, - каже Алікс, забираючи собаку з переноски і передаючи його Джозі. "Бачу, ви з Джозі знайшли одне одного?
"Звичайно, що так, - відповідає Натан.
Джозі бачить, як він кидає багатозначний погляд на Алікс, намагаючись надіслати їй повідомлення очима. Вона бачить, як Алікс злегка насупилася, намагаючись зрозуміти, що це може бути за послання.
"Гаразд, - каже Джозі. "Я, мабуть, піду ще раз приляжу, якщо ти не проти, Алікс? Я все ще відчуваю себе повністю розбитою.
"Так", - каже Алікс. "Звичайно. Принести тобі що-небудь? Поснідати?
"О, ні. Дякую. У мене не дуже великий апетит.
"Ні. Звичайно. Ну, просто скажи мені якщо тобі щось знадобиться, добре?
Джозі ледь помітно посміхається і киває.
Вона проходить поруч з Натаном, коли той виходить з кухні, бачить, як він злегка відсахнувся, відчуває запах диму, що йде від нього, і відчуває прилив темної люті. На вершині сходів вона зупиняється і чекає, прислухаючись до розмови, що доноситься з кухні. Панує довга, промовиста тиша, яка, як вона знає, складається з Алікс і Натана, що обмінюються поглядами. Потім вона чує приглушений, наполегливий шепіт, шепіт, який стає все голоснішим і голоснішим, поки вона не може розібрати слова "Ну, а що мені було робити?", сказані Алікс, і слова "Це просто смішно", сказані Натаном. А потім вона чує, як на кухню заходить Леон і просить щось поїсти, і розмова змінюється і рухається далі.
Вона повертається до запасної спальні і зачиняє двері. Вона відкриває сумочку на ліжку і нишпорить в одній з внутрішніх кишень, поки не намацує тверді краї ключа, який вона взяла з квартири минулої ночі. Коли її пальці знаходять його, вона переживає низку спогадів: важкість плоті та кісток, сплеск і бризки крові, електричне світло, що мерехтить між розчепіреними пальцями, металевий присмак крові, солоний присмак спітнілих рук, звуки приглушеного плачу. Вона бачить себе, ніби згори, скрученою на підлозі, собака сопе біля її голови, а потім чує тишу, що настала, порушувану лише шипінням автобуса, який відчиняє двері на зупинці за вікном, скиглінням собаки, гуркотом автобуса, що знову від'їжджає.
Вона бере ключ і ховає його під матрац.
Неділя, 14 липня
Ти говорила з Ерін? запитує Алікс у Джозі на кухні наступного ранку.
Джозі киває. "Щойно відправила їй повідомлення. З нею все гаразд".
"І, насмілюся запитати, говорила з Волтером?
"Ні. І не збираюся.
"То як ти збираєшся рухатися далі?
Алікс чує в її голосі невеличкий підступ, коли вона вимовляє своє останнє запитання. Джозі тут лише день, але Натан ненавидить її, діти дивуються її обличчю, а кішка не в захваті від того, що в домі є собака, який постійно гарчить на неї.
"Я справді не знаю, Алікс. Я відчуваю, що мені потрібно багато чого обдумати.
"Може, твоя мама могла б...
"Ні! Джозі вривається ще до того, як Алікс встигає закінчити речення. "Я не буду втягувати в це свою маму. Ні. Я просто хочу розібратися з цим сама.
"Так, але, Джозі, ти маєш вирішити це з Волтером. Хіба ти не розумієш? Тобі потрібно з ним зустрітися.
Алікс бачить, як по обличчю Джозі пробігає темна тінь, супроводжувана легким похитуванням голови. "Не зараз. Я ще не готова говорити з ним".
"Хочеш, я поговорю з ним?
"Ні. Боже. Безумовно ні. Я просто хочу... Мені просто потрібно... Алікс, мені потрібно бути тут. Ненадовго. Ти не проти?
Алікс відчуває, як у неї всередині все згортається. Я... Ну, так. Звісно. На деякий час. Але наступного тижня до мене приїжджає сестра. Боюся, що тоді нам знадобиться кімната для гостей.
"Ох. Джозі моргає. "Так. Коли вона приїде?
"Субота".
"О, я зрозуміла. ГАРАЗД. Що ж, до того часу я тобі більше не заважатиму. Обіцяю.
Алікс ковтає бридке усвідомлення того, що вона щойно дозволила цьому статися - Джозі вважає, що їй тут радітимуть увесь тиждень - і посміхається. "Дякую тобі. І вибач мені".
"Тобі нема за що вибачатися, Алікс. Чесно. Ти дивовижна.
Алікс вичікує, перш ніж поставити наступне запитання. Послухай, Джозі. Я знаю людей, які можуть тобі допомогти - жінок, які можуть тобі допомогти. Моя подруга Марі ле Жон, про яку я тобі розповідала. Я брала у неї інтерв'ю для
