Мiстер Мерседес - Стівен Кінг
Ходжес каже, що не забуде, думаючи, що бодай Джерому Робінсону буде з цього щось добре, не важить, які там випадуть карти. А чом би й ні? Восьмеро людей загинули біля Міського Центру, ще троє стали довічними каліками, але Джером все одно мусить вчитися в коледжі. Ходжесу пригадується стара примовка: «Навіть у найпохмуріший день сонце світить котромусь собаці в гузно».
— Що далі?
Ходжес підбирає лист і підводиться.
— Далі я віднесу це до найближчого місця, де його можна скопіювати. А потім поверну вам оригінал.
— У цьому нема потреби. Я зісканую лист в комп’ютер і принтером надрукую вам копію. Давайте сюди.
— Справді? Ви вмієте це робити?
Очі в неї усе ще червоні після плачу, але погляд, який вона йому дарує, веселий.
— Дуже добре, що у вас є якийсь комп’ютерний експерт за викликом, — мовить вона. — Я зараз же повернуся. А ви тим часом з’їжте іще коржик.
Ходжес з’їдає три.
— 10 —
Коли вона повертається з копією листа, він складає папір і ховає собі до внутрішньої кишені піджака.
— Оригіналу варто лежати в сейфі, якщо такий тут мається.
— Є один сейф у Цукрових Пригірках — так годиться?
Мабуть, що так, але Ходжеса не приваблює така ідея. Занадто багато потенційних покупців топчуться там туди-сюди. Можливо, це й дурня, але вже так, як є.
— Ви маєте приватний депозитний сейф?
— Ні, але я могла б собі орендувати. Я користуюся «Банк оф Америка», це лише за два квартали звідси.
— Це мені сподобалося б більше, — каже Ходжес, ідучи до дверей.
— Дякую вам за все, — промовляє вона, простягаючи обидві руки. Немов він щойно запросив її на танок. — Ви не уявляєте, яке це полегшення.
Він бере запропоновані руки, легенько їх потискає, і відпускає, хоча радий був би тримати їх довше.
— Іще два питання. Перше: ваша мати. Як часто ви її відвідуєте?
— Через день, чи десь так. Інколи я привожу їй їжу з одного іранського ресторану, який подобався їй з Оллі — на кухні «Сонячних акрів» те все залюбки розігрівають, — а інколи я привожу їй один-два DVD диски. Вона любить старі кіна, типу як з Фредом Астером і Джинджер Роджерз[161]. Я завжди їй щось привожу, і вона завжди рада побачити мене. У її гарні дні вона бачить мене. У погані вона часто називає мене Олівією. Або Шарлоттою. Це моя тітка. Також у мене є ще дядько.
— Наступного разу, коли в неї буде гарний день, вам треба зателефонувати мені, тоді я зможу поїхати туди, побачитися з нею.
— Гаразд. Я поїду з вами. А яке інше питання?
— Той адвокат, якого ви згадували. Шрон. Він на вас справив враження компетентного?
— Найгостріший ніж у шухляді, таке моє враження.
— Якщо я таки щось з’ясую, можливо, навіть визначу ім’я цього парубка, нам буде потрібен хтось саме такий. Ми підемо до нього, ми передамо йому листи…
— Листи? Я знайшла тільки цей один.
Ходжес думає: «От лайно». Потім перегруповується:
— Я маю на увазі цей лист і копію.
— О, авжеж.
— Якщо я знайду цього парубка, далі вже робота поліції — арештовувати його і висувати обвинувачення. Робота Шрона — подбати, щоб не заарештували нас за те, що перейшли межі, розслідуючи цю справу самостійно.
— Це ж мусить бути кримінальне законодавство, правда? Я не впевнена, що він займається такими справами.
— Імовірно, ні, але якщо він добрий фахівець, він знає когось, хто цим займається. Когось такого, хто не гірший за нього. Ми на цьому узгодилися? Треба, щоб ми дійшли згоди. Я готовий понишпорити там і там, але якщо справа обернеться годною для поліції, ми її передаємо їм.
— Мене це влаштовує, — каже Джейні. Потім вона зводиться навшпиньки, кладе долоні на плечі його занадто тісного піджака і відтискає йому на щоці поцілунок. — Я думаю, ви добрий чоловік, Білле. І правильний для цієї справи.
Він відчуває той поцілунок всю дорогу до ліфта. Гарна маленька тепла плямка. Він радий, що завдав собі клопоту поголитися перед тим, як іти з дому.
— 11 —
Безкінечно падає срібний дощ, але молода пара — коханці? друзі? — в безпеці й сухості під блакитною парасолькою, яка комусь належить, радше за все, комусь вигаданому на ім’я Деббі. Цього разу Ходжес помічає, що, схоже, там промовляє щось хлопець, а очі дівчини розширені, наче у здивуванні. Може, він якраз робить їй пропозицію вийти за нього?
Джером пробиває цю романтичну думку, наче надуту кульку.
— Скидається на порносайт, авжеж?
— Цікаво, що такий юний кандидат на Лігу Плюща, як ти, знає про порносайти?
Вони сидять поруч один одного в кабінеті Ходжеса, дивлячись на стартову сторінку «Блакитної Парасольки». Оделл, ірландський сетер Джерома, лежить позаду них на спині, розчепіривши задні лапи, язик звисає набік з рота, в доброму гуморі й задумі він дивиться на стелю. Джером привів його на шворці, але тільки тому, що такий закон у межах міста. Оделл достатньо вихований, щоб триматися подалі від проїжджої частини і безпечний для перехожих, наскільки це можливо для собаки.
— Я знаю те, що й ви знаєте, і що знає кожен, хто має комп’ютера, — відповідає Джером. У своїх слаксах-хакі, сорочці Ліги Плюща з ґудзиками до самого низу й коротко підстриженою шапочкою кучерявого волосся він здається Ходжесу схожим на молодого Барака Обаму, тільки вищий. Джером має зріст шість-і-п’ять[162]. І довкола нього легенький, приємно ностальгійний аромат лосьйону після гоління «Олд Спайс»[163]. — Порносайтів густіше, ніж мух на переїханій тварині на дорозі. Сновигаючи в неті, ти на них неуникно натикаєшся. І ті, що мають найневинніші назви, зазвичай найбільше навернені.
— Навернені чим?
— Того типу картинками, які можуть призвести до вашого арешту.
— Дитяче порно, ти маєш на увазі?
— Або порно з тортурами. Дев’яносто дев’ять відсотків отого, де батоги та ланцюги, то постановки. Але залишається один відсоток… — Джером знизує плечима.
— І ти звідки це знаєш?
Джером дарує йому погляд — прямий, щирий, відкритий. Він не роблений, він такий, яким є насправді, і це те, що найбільше подобається Ходжесу в цьому хлопці. Його мати й батько такі самі. Навіть його маленька сестричка.
— Містере