💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Бойовики » Чужі скелети - Андрій Анатолійович Кокотюха

Чужі скелети - Андрій Анатолійович Кокотюха

Читаємо онлайн Чужі скелети - Андрій Анатолійович Кокотюха
мара невпинно і невідворотно наближалася до відчиненого вікна.

Навкруги — моторошна тиша. Юлія сама вибирала цей будинок на околиці містечка так, аби сюди не долинав навіть легенький шум життя. Хоча Жашків у цьому плані місто спокійне, та все одно — навіть таких містечкових шумів їй вистачало щодня на роботі. Хоч вона й живе сама, та в дворі…

Собака!

Чорт забирай, подумала вона тоді, чому не гавкав здоровенний кавказець Барон? Собаку тримали і годували для того, аби гавкав на незнайомців. До цього часу пес працював чесно, гавкаючи не лише на незнайомих, але часом — і на знайомих. Але зараз Барон мовчав!

Нічого. Юля не спускала очей з темної мари, яка припинила насуватися і тепер знов завмерла чорною нічною плямою. Це теж передбачено. Для таких випадків у неї є…

Сигналізація!

Правильно, сигналізація. Котра спрацьовує, якщо хтось розгатить скло чи спробує вдертися в будинок, зламуючи двері. А тут вікна першого поверху гостинно розчинені. Чомусь стрельнуло в голову дурне: вампір може зайти до людської оселі тільки в тому випадку, якщо людина сама дозволить, запросить чудовисько зайти. Де чула це, де бачила — тепер байдуже. Проте перший шок, а відтак — і переляк уже минули. Натомість прийшло розуміння: вампірів не буває. В усякому разі, Юлі хотілося в це вірити, і, що дуже важливо, навіть якщо вони бувають, то вже точно не видаються ось такими мовчазними великими згустками темряви.

Привид, ніби відчувши, що жінка думає про нього, посунувся ще трохи вперед.

Дивно — але саме це вивело Гараніну зі ступору.

Вона клацнула вимикачем, кухня поринула в темряву, тепер світло на ділянку саду падало лише з горішнього вікна. Чорний привид не йшов, і тоді Юлю знову осяяло: сигналізацію можна привести в дію самій, досить лише смикнути спеціальний важіль. Один у спальні, другий — у великій залі з каміном.

Вона саме стояла до зали спиною.

Зробивши кілька кроків назад і не спускаючи при цьому очей із примари за вікном, Юлія вже ладна була рвучко розвернутися і бігти до рятівного важеля. Та враз сяйнула чергова думка: ну, зареве сигналізація, ну, приїде міліція — далі що? Вона до ранку пояснюватиме, що бачила в темному саду темну постать — чи то чоловічу, чи то жіночу? Дуже смішно… та сміятися почнуть потім, а їй страшно вже зараз…

Іще вагаючись, як краще вчинити, Юля швидко озирнулася, намагаючись провести в темряві пряму між проймою кухонних дверей і місцем біля каміну, де прилаштований важіль рятівної сигналізації. Коли озирнулася — привида за вікном уже не було…

Наступну годину жінка старанно зачиняла вікна по всьому будинку, включаючи горище, перевірила засуви парадного й чорного ходів, лише потому змогла, нарешті, прийняти снодійне і провалитися в сон до ранку.

На ранок, коли Юлія Гараніна вийшла на ґанок, собака Барон із радісним хеканням кинувся до хазяйки — коли вона спала та коли йшла з дому, то спускала пса з ланцюга, аби міг вільно бігати по периметру огорожі.

Слідів у садку, на тому місці, де вночі маячила примара, Юля не знайшла. Трава прим’ята — але вона прим’ята всюди, де гасав собака…

12.

Антон вислухав нову знайому і не сказав нічого.

Він вирішив поки що промовчати про таку саму пережиту пригоду. Особливих причин шифруватися не бачив, просто усвідомлював: у такому разі між ними відразу виникне щось спільне. А Сахновський поки не знав, чи хоче він, аби його із Гараніною об’єднувала спільна таємниця. Бо одна справа — коли брата місцевої бізнес-дами, непутящого та небезпечного для суспільства більше, ніж політики, знаходять мертвим у льоху незнайомця. Так легше погодитися з випадковим вибором тих, хто мав на Руслана такий величезний зуб, що не полінувався вистежити це перекотиполе, викрасти і залишити помирати в першому-ліпшому безпечному, як здавалося викрадачам, місці. Але зовсім інша справа — коли, отримавши тривожну звістку про брата, Юлія тієї ж ночі бачить за вікном привида, такого собі вісника лиха, і таке ж саме видіння відвідує Антона незадовго до того, як він знайшов мерця.

Схоже, двох незнайомих людей поєднав, можна навіть сказати — поріднив, як би ненормально це не звучало, привид… Потойбічний гість, котрий не залишає слідів…

Що, знову провісник смерті?

Таке взагалі буває?

І до чого тут у такому разі вчорашній бандит Ігор Крамар, із яким узявся поговорити Сахновський?

Гараніна пішла, лишивши йому свої номери телефонів і координати Крамаря. І коли відкинути історію з примарою, яку теж треба ще прояснити як слід, то в цілому ця жінка зробила, вирішив Антон, досить нормальну пропозицію. Йому хоч як треба вирішувати питання з тітчиним спадком. Почне він усе спочатку в Жашкові чи повернеться, переможений дурними обставинами, до Києва — поки що рішення нема, бо нема довкола чого його ухвалювати. Будинок, котрий мав би стати цією, так би мовити, колискою нового життя хірурга Антона Сахновського, все одно вважається місцем скоєння злочину. Ніхто цього не хотів, але це — так.

Аби поміняти ситуацію, в такому випадку київському лікареві треба один раз зіграти за правилами, нав’язаними жашківською підприємницею.

Коли так — тоді для чого тягнути? Зволікати з операціями не можна.

Антон Сахновський набрав потрібний номер.

13.

Чоловіки зустрілися в офісі Крамаря.

Не можна сказати, що Сахновський зовсім уже не впізнавав міста свого дитинства. Маленький Жашків більшим за двадцять років не став, та й не змінився особливо: такий самий одноповерховий рай. Але що саме було в будинку, який Ігор Крамар займав тепер під свій офіс, Антон, убийте, не пам’ятав. Швидше за все, якась радянська контора. Ось яка тільки — тепер не зрозуміло. Бо вчорашній бандит помітно переробив приміщення. І, як здалося Сахновському, багато уваги приділив «передбаннику»

Відгуки про книгу Чужі скелети - Андрій Анатолійович Кокотюха (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: