Казино «Руаяль» - Ян Ланкастер Флемінг

— От і все, Бонде. Тепер ми з тобою покінчимо. Розумієш? Не вб’ємо, а покінчимо. А тоді візьмемося за дівку і подивимося, чи зможемо що-небудь витягнути з того, що від вас обох залишиться.

Він потягнувся через стіл, і цього моменту хтось мовив:

— Попрощайся з ним, Бонде.

ОБЛИЧЧЯ, ВИСІЧЕНЕ ЗІ СКЕЛІ

Як дивно чути третій голос! Допоки ритуал екзекуції передбачав лише двох учасників на фоні жахливої мізансцени катування. Крізь полуду запаморочення Бонд насилу зрозумів зміст слів. Тоді раптом пам’ять наполовину повернулася. До нього дійшло, що він знову може бачити та чути, як чув тепер тишу, що запанувала в кімнаті після щойно сказаних слів. Джеймс бачив, що Ле Шифр повільно підняв голову і на його обличчі проступив вираз щирого здивування та розгубленості, який поступово змінився страхом.

— Сидіти, — спокійно мовив голос.

Бонд почув кроки позаду крісла.

— Кинь його, — мовив голос.

Джеймс побачив, як Ле Шифр покірно розтиснув пальці, й ніж гучно впав на підлогу.

Із обличчя француза Бонд відчайдушно намагався прочитати, що коїться у нього за спиною, але бачив лише розгубленість і жах. Губи Ле Шифра заворушились, одначе змогли видати лише верескливий зойк. Товсті щоки затремтіли, немовби він збирався зі силами дещо сказати, дещо запитати. Руки збуджено заметушилися на колінах. Права на мить потягнулася до кишені, але відразу ж безвільно впала. Його круглі вирлаті очі на частку секунди здригнулись, і Бонд зрозумів, що на Ле Шифра наставили пістолета.

На мить запала тиша.

— СМЕРШ.

Слово нагадувало радше шипіння. Воно було найдоречнішим у ситуації, що склалась, і пояснень не потребувало. Термінальне пояснення. Останнє слово перед небуттям.

— Ні, — забубонів Ле Шифр. — Ні... — й осікся.

Мабуть, він хотів щось пояснити, попросити вибачення, але з обличчя того, хто стояв у Бонда за спиною, стало зрозумілим: це — справа марна.

— Обох твоїх людей страчено. Ти йолоп, крадій і зрадник. Мене послали з Радянського Союзу прикінчити тебе. Тобі пощастило, бо у мене є час тільки на те, щоби пристрелити тебе. Я отримав наказ при можливості вбити тебе найболіснішим способом. Від тебе у нас суцільні проблеми.

Низький голос завмер. Опустилася тиша, що переривалася тільки хриплим диханням Ле Шифра.

Десь за вікном зацвірінькала птаха, почулись інші звуки природи, що прокидалася. Смужки від сонячного сяйва проникали крізь жалюзі та яскравішали, а краплі поту на обличчі Ле Шифра блищали помітніше.

— Ти визнаєш себе винуватим?

Бонд із усіх сил намагався зберегти притомність. Він водив очима і потрусив головою, щоби збадьоритись, але його нервова система немов заніміла, м’язи не слухалися. Зміг сконцентруватися лише на округлому білому обличчі з виряченими очима, що маячило просто перед ним.

Тонка цівка слини сочилася з напіврозкритого рота та стікала підборіддям.

— Так, — прошепотіли губи.

Почувся глухий удар, не гучніший за викид повітряної бульбочки з тюбика зубної пасти, і несподівано у Ле Шифра відкрилося нове, третє око прямо посередині між двома, там, де лоб переходив у м’ясистий ніс. Маленьке чорне око без брів чи вій.

На секунду всі троє очей витріщалися кудись у простір, а потім обличчя осунулось і завалилося набік. Двоє природних очей втупились у стелю, важка голова перекотилася на праве плече, а тоді все тіло перевисло через підлокітник крісла, немов Ле Шифра ось-ось знудить. Почулося легке дряпання каблуків об підлогу, і він остаточно завмер.

Висока спинка крісла байдужо дивилася на мертве тіло у своїх обіймах.

Позаду Бонда почувся легкий шурхіт. Чиясь рука схопила його за підборіддя і задерла голову назад.

Джеймс дивився в чорні пронизливі очі, що видні-лись у вузьких прорізах чорної маски. Поміж крисами капелюха та піднятим коміром бежевого макінтоша промайнуло обличчя, немов висічене зі скелі. Більше Бонд угледіти не встиг, оскільки голову відпустили і вона впала на груди.

— Тобі пощастило, — мовив голос. — У мене нема наказу вбити тебе. Упродовж дня ти двічі уникнув смерті. Можеш передати своїм, що СМЕРШ залишає жити або випадково, або помилково. Спочатку ти врятувався випадково, зараз — помилково, оскільки у мене нема наказу вбити усіх іноземних шпигунів, котрі вештаються побіля зрадника, як мухи довкола собачої купи.

— Але я залишу тобі мою візитку. Ти — азартний гравець і граєш у карти. Хтозна, можливо, одного дня ти гратимеш проти нас. Тоді всі й дізнаються, що ти — шпигун.

Праворуч Бонд почув кроки, потім клацання відкритого ножа. В полі зору з’явилася рука під сірим одягом. З-під забрудненої манжети показалася широка волохата зовні долоня, що стискала, немов авторучку, тонкий стилет. Лезо на мить зависло над правицею Бонда, примотаною дротом до підлокітника. Воно провело три лінії на тильній стороні долоні. Четвертий поріз об’єднав їхні кінці з одного боку, якраз вище кісточок. Кров, що виступила з надрізів, утворила перекинуту літеру «т», і закапала на підлогу.

Цей біль і близько не міг зрівнятися з тим, який щойно довелося витримати Бонду, але виявився достатнім, щоб він знову знепритомнів.

Кроки швидко перетнули кімнату. М’яко зачинилися двері.

У тиші, що запанувала, життєрадісний гомін нового дня линув крізь зачинені вікна. Високо на лівій стіні танцювали два рожеві сонячні «зайчики» — то світло відбивалося від двох калюжок крові, за кілька футів одна від одної.

Разом із тим, як сонце підіймалося вище, рожеві плями неквапом повзли стіною, поволі більшаючи.

БІЛИЙ САВАН

Коли сниться, ніби щось сниться, значить, ви ось-ось прокинетеся.

Упродовж наступних двох діб Джеймс Бонд постійно перебував у такому стані, причому непритомним. Він спостерігав, як один сон поступається місцем іншому і не докладав жодних зусиль, щоби втрутитися в їхній перебіг, незважаючи на те, що здебільшого йому снилися кошмари, й прежахливі. Він розумів, що перебуває у ліжку, лежить на спині, але не може ворухнутись, а в одне зі своїх просвітлень навіть спостерігав тіні людей у кімнаті довкола, хоча й не пробував розплющити очі й повернутися до світу живих.

Він відчував себе безпечніше у темряві та міцно тримався за неї.

На ранок третього дня його розбудив особливо кривавий кошмар, і він очуняв у холодному поті. На чолі відчув чиюсь долоню, немов зі сну. Спробував підняти руку та скинути її, але руки не ворушилися, зафіксовані по боках ліжка. Усе тіло було перебинтоване, вкрите чимось на кшталт великого білого савану від грудей до п’яток,