Аптекар - Стефані Маєр
Певна річ, про те, щоб повернутися прямо додому, наразі навіть не йшлося. Вона змарнувала шість годин, кружляючи трасами та асфальтованими дорогами й постійно перевіряючи, чи не стежить хтось за нею, перш ніж потрапила додому. На час, коли вона нарешті дісталася свого маленького орендованого будиночка, архітектурного еквівалента старої чортопхайки, вона вже була напівсонна. Вона розмірковувала, чи варто зварити кави, зважуючи переваги кофеїну над однією додатковою дією, але вирішила дотягти на залишках власного енергетичного заряду.
Вона затягнула своє тіло угору двома розваленими ґанковими сходинками, машинально оминаючи прогниле місце ліворуч на першій дошці, і відімкнула подвійний засув на сталевих броньованих дверях, які поставила у перший тиждень мешкання у цім будинку. Стіни — дерев’яний каркас, висохле дерево, фанера та вінілова обшивка — не забезпечували такий самий рівень захисту, утім, за статистикою, чужинці найперше вдиралися крізь двері. Засуви на вікнах теж не були непереборною перешкодою, утім вони змушували випадкового злодія — домушника — шукати легшу здобич. Перш ніж повернути руків’я, вона подзвонила у дзвінок. Три швидких поштовхи, що сторонньому видалися б одним суцільним натисканням. Звук Вестмінстерського дзиґаря лише трішки приглушувався тонкими стінами. Вона швидко переступила поріг, про всяк випадок затамувавши подих. Не почувши тихого хрускоту розбитого скла, вона видихнула, зачиняючи за собою двері.
Систему охорони будинку вона створила самотужки. Професіонали, котрих вона попервах вивчала, мали власні методи. Але ні в кого з них не було її особливих умінь. Як і в письменників, авторів безлічі романів, якими вона наразі послуговувалась як неправдоподібними посібниками. Решту того, що їй потрібно було знати, легко було виловити на YouTube. Нові запчастини до пральної машини, мікропроцесорний прилад управління вона замовила онлайн, придбала новий дзвінок на двері, кілька допоміжних приладів — і вона змайструвала надійну пастку.
Замкнувши за собою засуви, вона ляснула по найближчому до дверей вимикачеві, щоб засвітити світло. Крім цього, на панелі розташовувались іще два вимикачі. Той, що посередині, — бутафорський. Третій, найдальший від дверей, підключений до того ж дроту низької напруги, що й дзвінок у двері.
Достоту як цей прилад і двері, панель з вимикачами була новішою на десятки років, ніж решта всього у маленькій вітальні, яка правила водночас за житлове приміщення, їдальню та кухню укупі.
Усе мало такий вигляд, як вона залишила: мінімальна кількість дешевих меблів — нічого завеликого, за чим могла б сховатися доросла людина: порожня стійка та стільниця — ані оздоблення, ані витворів мистецтва. Стерильно. Вона помічала, що навіть з гірчично-авокадовими стінами та стелею кольору попкорну помешкання скидалося на лабораторію.
Можливо, така аналогія виникала через запах. Кімната була такою ретельно вичищеною, що злодій, мабуть, приписав би сморід хімічним засобам для чищення, що їх застосовують у крамниці з обслуговування басейнів. Звісно, якби проник усередину, не запустивши влаштовану нею систему безпеки. А якби зачепив її, то не мав би багато часу розглядати деталі в кімнаті. Решта квартири — маленька спальня та ванна кімната, що вишикувались біля дальньої стіни якраз навпроти вхідних дверей, — нічого, що стало б їй на заваді. Вона, не зупиняючись, вимкнула світло.
Прямуючи до спальні, спотикнулась, ідучи сновидою через утому. Крізь міні-жалюзі у кімнату просочувалося вдосталь світла — червоні неонові вогні із заправки на тому боці вулиці, тож вона не вмикала світло. Спочатку вона спушила дві пір’яні подушки, що лежали на подвійному матраці, котрий займав більшу частину простору в кімнаті, відтворюючи силует, подібний до людського тіла. Потім запхала у наволочки пакети на блискавках, наповнені штучною кров’ю, призначеної для Хеллоуїна; зблизька кров не надто скидалася на справжню, але пакети на блискавці — то для злодія, який залізе крізь вікно, і, відсунувши жалюзі, вистрелить з вигідної позиції. У напівсвітлі неонових вогнів він не зможе відрізнити її від справжньої. Потім — голова, для якої вона використовувала маску, теж придбану на розпродажу після Хеллоуїна, пародію на якогось політика-невдаху, яка, утім, мала досить натуральний колір обличчя. Вона напхала її непотребом приблизно до розміру власної голови й нашила, куди треба, перуку брюнетки. Найголовніше — тоненький дріт, протягнений між матрацом та пружинною сіткою ліжка, і схований у нейлонових стрічках. Такий самий дріт прошивав подушку, на якій лежала голова. Вона розстелила простирадло, потім ковдру, надала постілі потрібної форми, а потім замкнула рвані краї обох дротів, злегка з’єднавши їх. Варто їй лише ворухнути голову або тіло трохи сповзе з подушок, дроти тихенько роз’єднаються. Відступивши, вона ще раз окинула імітацію напівзаплющеним оком. Не найліпший з її витворів, але справді скидалося на те, що у ліжку хтось спить. Навіть якщо злочинець не повірив би, що то Кріс, йому все одно довелося б знешкоджувати спляче тіло, перш ніж піти далі на її пошуки.
Надто втомившись, щоб надягати піжаму, вона просто звільнилася від джинсів. Досить. Схопивши четверту подушку, вона витягла з-під ліжка спальний мішок; сьогодні вони здавалися громіздкими й важчими, ніж зазвичай. Вона затягла їх до невеличкої ванної кімнати й кинула у ванну.
Обличчя сьогодні не вмиватиме, лише зуби почистить.
Пістолет і протигаз вона ховала під рукомийником, під стосом рушників. Натягнувши протигаз на голову, вона затягнула мотузки, потім затулила долонею фільтр і вдихнула крізь клапан вдиху, щоб перевірити ущільнюючі кільця. Маска прекрасно присмокталась до її обличчя. Так вона робила щодня й ніколи не дозволяла собі через розслабленість чи виснаження забути про заходи безпеки. Вона поклала пістолет у вмонтовану в стіну мильницю, щоб лежав напохваті над ванною. Їй не подобались пістолети — вона непогано стріляла, порівняно з цивільними, але не на рівні професіоналів. Тому їй потрібно підстрахуватись: колись її вороги розкриють її систему безпеки, тож ті, хто прийде по неї, теж муситимуть вдягати протигази.
Відверто кажучи, вона дивувалась, що її клоунада рятувала її вже стільки часу.
Запхавши під шлейки бюстгальтера закритий балончик з хімічним абсорбентом, вона, шарпаючи, зробила два кроки в бік спальні. Схилилась біля вентиляційного крана з правого боку ліжка, на якому вона ніколи не спала. Решітка на ньому, мабуть, не була такою запиленою, як мала би бути, болти нагорі решітки були вкручені лише наполовину, а нижніх взагалі не було, але вона була впевнена, що, якщо хтось спостерігатиме з вікна, він не помітить цієї дрібниці, тим паче не збагне, чому все
