Знак Саваофа - Олесь Ульяненко
— Так, тебе вперше взяли з чорного входу. Хiба не приємно ще раз вiдчути, як тебе полишають незайманостi. Гарантую тобi це кожного разу. — І вiн м’яко пригорнув її, i вона незвично для себе поклала йому голову на плече, прихопивши м’яку шкiру пишними своїми устами; прошепотiла, що згодна, хоч все життя. Його рука лягла на красиву довгу ногу, сховану наполовину пiд простирадлом.
— Як манекен, — втомлено пробурмотiв, засинаючи, Миколай. За вiкном сунули сiрi листопадовi хмари, i подумав, що для першого разу не так вже мало, але якщо її навчити вiддаватися не так зопалу, не так дико, то тут буде роботи не на один рiк.
Операцiя пройшла напрочуд вдало. Андрюха був собою задоволений. Вiн сидiв, зануривши тiло у м’яке сидiння авта, перераховуючи злиплi зеленi купюри, хо, а корейцi чи китайози шкварчать з паяльниками у задницi i, напевне, чекають, що їм завтра чи коли там принесуть обiцяне бабло, i смажаться, як шампiньйони. Ухнарi копченi. Вiн сидiв i вперто перераховував грошi, але чомусь його не полишала думка про корейцiв. Така тривожна жалоба, як вали чорних хмар над мiстом, як муторне повторення електронного лiчильника, що кривавою гримасою висiв на будинку. Так, їм доведеться полишити столицю, вилетiвши до Гонконга в цинкових трунах. Чорти б їх забрали. Засинаючи за кермом, вiн подумав, що таки його не дочекалася Iлона. Ну, i хрен з нею. Нехай розраховує. Хоч ногою пiд самий зад, теж менi, каралєва красати, я нєсу тєбє труси. Подивимось, хто крутiше. Вiн зараз розпочав дiло. I вiн задоволено подивився у нiч, — повiяла мжичка, перевертаючи мокрi газети. Вiн подумав чомусь про книгу, що колись знайшов у батька: коли вiн довiдався, що то Святе Письмо, то ледь не вдавився з жаху, бо ходили балачки, що хто його прочитає до кiнця, той збожеволiє. Вiн вiдкрив бардачок, витяг кишенькового формату Святе Письмо, що його дiстав у одного убiєнного свого знайомця при розподiлi майна, полистав, а тодi вiдкотився вже до тривожного сну.
А ранком пiшов снiг, поклавши глибоко синi тiнi. Горiв на сонцi кут будинку, стрiмко вгризаючись у синє небо. День наповнений свiтлим i чистим щастям; вона провела кiнчиком язика по губах, усмiхнулася про себе, втягнула нiздрями запахи, свiжi та незнанi, ядучi, солодкi, де запах сперми, хлорки та чоловiчої сечi, i вивiтрiлий запах жiнок, якi проходили цим широким блискучим свiтом до неї. Ця нiч дала їй не тiльки незалежнiсть, але щось глибоке лягло їй на груди, i вона дiйсно вiдчувала себе великою спокусницею. Проте це була тiльки миттєвiсть. Такi думки завжди виникають зранку, а кожен день приносить не менше паскудства, нiж iнший, фiлософськи зазначила вона. Ох, життя не варто турбувати, — вирiшувала, — воно саме про себе потурбується. Iлона вiдiйшла вiд вiкна, коли снiг посипав знову; в далекому провулку вона угледiла притрушену снiгом чорну «волгу», усмiхнулася задоволено, повернулася до лiжка i вiдкинула тихцем простирадло. У нього чудесна, майже жiноча задниця, без жодного волосся, анi найменшого пушку, рожева i чиста. Далебi, день шкода, коли все це закiнчиться швидко.
Так пройшла їхня перша зустрiч. Вiдтодi вона упевнено грала ученицю, i почасти це в неї здорово виходило, — змiнилася хода, сама розмова та поведiнка, так що на всiх раутах, великосвiтських i нi, вона привертала увагу, як велика недосяжна зiрка. Там, де її колись помiчали як гарну дiвчину, про яку можна тiльки подумати, щоб затягти в лiжко або присвиснути на вулицi, але забути через кiлька хвилин, зараз вона з’являлась, як вибух, як трiскуча феєрiя, що несподiвано обривалася на вас холодними потоками водоспаду. О, перед нею пролягав дiйсно фантастичний свiт, що змiнював форми або захолоняв з бридотнiстю свинячого смальцю: секс, наркотики, гучнi компанiї, — все це пусте, як вчорашнiй коханець, бо їй вiдкрилося споживати власнi можливостi. Нiчнi клуби починали тiльки-но вiдкриватися. Там вона знаходила нових знайомих з iншого, зовсiм дивного свiту, якi могли процiджувати просто так це повiтря, отримуючи з того зиск. Прагматичний її розум, майже аналiтичний по-чоловiчому, захоплював Миколая.
— Можна споживати виноград узимку, але для чого? Головне, як це зробити, не ковтаючи його гускою, а вiдчути насолоду втрати, а потiм знайти i насолодитися. Можна отримати насолоду i вiд смертi, якщо у неї не пiрнати надто глибоко, — проговорив Миколай, одягнений у шкiряний ковбойський костюм, пускаючи зi свого — вуста бантиком — рота неправдоподiбно синi кiльця диму. Повсюди мiж столиками снували дiвчата в срiбних бiкiнi, пропонуючи напої.
— Вiдвертiсть сексу, — продовжував вiн, пiдкликаючи дiвицю, грацiйно взявши за лiкоть, так щоб вона нагнулася i вiн мiг їй щось швидко зашепотiти на вухо, i, ляснувши по литцi, звернувся до публiки, що мляво розвалилася за столиком: — Вiдвертiсть сексу спустошує, коли людина не знатиме йому цiну, його святостi, не знатиме шляху до нього…
Iлона провела розпачливим поглядом дiвчину в срiбному бiкiнi, яка вирiзнялася з усього одноманiтного гурту якоюсь грацiєю, змiшаною з отруйною потворнiстю, Миколай тiльки стрельнув поглядом, але вдав, що не звертає уваги, продовжував говорити до пари, що складалася з Лариси, мiнiатюрної блондинки з великими порцеляновими очима, що вiдбивали свiтло, розвинутими грудьми i вiчною сексуальною недугою на обличчi, й карлика з напудреним, нарум’яненим обличчям, як лице мiньйона, що воссiдав на кiлькох батистових подушечках. Звали карлика Гоша, i мав вiн дуже чудесну iсторiю, що вже закочувалася у минуле, як срiбнi вiдсвiти совєтського iстеблiшменту. Його з якихось причин найменше хотiла бачити Iлона, хоча скрiзь i повсюдно Гошу називали «душечкою». Так вiн i носив прiзвисько, ласкаве, навiть по-жiночому мрiйливе — Гоша Душечка, коли вiн наближав обличчя в потворнiй сумiшi кольорiв клубу, з яскравими вибухами люмiнесценцiї, котра нагадувала викиди сперми, а вiрнiше, цей процес iмiтувала, то перед вами зависали жовтi бiльма очей з тисячами фiолетових капiлярiв, гачкуватий нiс, вощана потворнiсть обличчя, обквацьованого жiночим гримом. Але то нiчого, то всього-на-всього старiсть, i нiчого бiльше. Прославився ж Душечка тим, що мав неабияку чоловiчу снагу, а тому за часiв совєтських мав попит серед незадоволених дам номенклатурного походження, тобто з мажорних сiмей. Доходило до того, що за ним вилаштовувались у черги вiд старшокласниць i до шiстдесятилiтнiх, струхлявiлих, вже за межею клiмаксу номенклатурниць, якi числились у паперах, проштемпельованих засмиканими клерками, як домогосподинi. Вiн дефiлював мiж
