Червоний горобець - Метьюз Джейсон

Він схрестив руки на столі.

Домініка подумки позначила точку на сорочці дядька Вані, куди встромила б олівця, який лежав на столі. Вона опустила очі й заговорила тихим голосом:

— Допомога матері — це дуже добре, — сказала вона. Ваня махнув рукою, «ну аякже».

— Дивно буде тут працювати, — додала дівчина.

— Не так уже й дивно, — сказав Ваня. — І ми працюватимемо разом.

Слова кружляли над його головою, змінюючи кольори разом із сонячним світлом за вікном. «Звісно, — подумала Домініка, — звичайний співробітник щодня тісно співпрацює із заступником директора».

— І які обов’язки будуть на мене покладені? — спитала Домініка. Вона вже достатньо знала, аби вгадати відповідь.

— Звісно, почнеш ти з базового рівня, — сказав Ваня. — Але кожна з функцій Служби задовольняє критичну потребу. Документи, звіти, архіви. Добробут розвідки залежить від того, як співробітники обробляють інформацію.

Звісно, їм треба було поховати її у підвалі, якомога глибше.

— Не впевнена, що розуміюсь на таких обов’язках, дядьку, — сказала Домініка. — І не думаю, що впораюся.

Ваня приховував своє роздратування. З цією Венерою Мілоською він мав лише два варіанти. Або ж ще до обіду Маторін позбудеться її, або ж він зможе завербувати її до Служби, взяти під контроль. Середини бути не могло. Не можна було дозволити їй просто розгулювати Москвою, адже роздратування зростало б, і, можливо, вона почала б планувати помсту. Sookin syn.

— Впевнений, ти швидко навчишся. Це досить важлива робота, — сказав Ваня. Тепер він змушений був переконувати цю дурепу.

— Гадаю, мені цікавіше було б працювати в іншому відділі Служби, — сказала Домініка.

Ваня глянув на неї з-за столу: руки складені разом, нерухомі. Вона сиділа прямо з упевнено піднятою головою. Ваня нічого не сказав, він чекав.

— Я хотіла б вступити до Академії зовнішньої розвідки, стати стажером.

— Академія, АВР, — повільно вимовив Ваня. — Ти хочеш стати агентом розвідки. В Службі?

— Так, гадаю, я добре впоралася б, — сказала Домініка. — Ви самі сказали, що з Устиновим я гарно попрацювала, завоювавши його довіру.

Згадка про Устинова зробила свою справу. Ваня закурив третю сигарету за три хвилини. Не рахуючи жінок з обслуги, було всього дві, може, три, які працювали в першому головному управлінні старого КГБ, і одна з них була старою істеричкою в президії. Жодну жінку ніколи не приймали до вищої школи КГБ, до Інституту Андропова чи нинішньої АВР. Єдиними жінками, причетними до польових операцій, були кооптовані дружини офіцерів резидентури, і горобці, натреновані зваблювати свої мішені.

Та за тридцять секунд Ваня Єгоров зробив блискавичний розрахунок. У ролі кандидатки до АВР його небога буде під ще пильнішим контролем. Її результати, підхід до навчання, а також місце перебування на найближче майбутнє будуть постійно відстежуватися. На тривалий час вона виїжджатиме з Москви. Якщо не втримається і відкриє рота, то потрапить під дисциплінарну юрисдикцію Служби. Її звільнення, ба навіть тюремне ув’язнення, можна організувати розчерком пера.

У ширшому сенсі, він зможе отримати політичну вигоду від присутності її імені серед кандидатів до Академії. Він стане благородним заступником директора, який уперше обрав жінку — атлетичну, освічену, яка вільно володіє різними мовами, — для формального навчання в сучасній СВР. Керівництво в Кремлі точно побачить у цьому перевагу з точки зору піару.

Сидячи навпроти, Домініка бачила його обличчя, зосере­джене на розрахунках. Тепер настав час для вимушеної згоди, для неминучих суворих застережень.

— Ти просиш забагато, — сказав Ваня. — В Академії треба пройти вступний іспит, де дуже високий рівень відмов, потім тривалий тренінг, украй суворий.

Він повернувся в кріслі, щоб поглянути в панорамне вікно, розмірковуючи. Він прийняв рішення.

— Ти готова присвятити себе цьому шляху? — спитав він.

Домініка кивнула. Звісно, вона не була впевнена на сто відсотків. Та це випробування дуже її вабило. Крім того, вона була вірною, любила свою країну, знала, що хоче приєднатися до однієї з головних організацій у Росії, можливо, думала вона, навіть внести свій вклад. Убивство Устинова відштовх­нуло її, але водночас показало, всього за один вечір, що їй під силу секретні завдання, що в неї є голова на плечах, є мужність і сила духу.

Було ще щось, і вона це розуміла, щось невизначене, що накопичувалося в грудях. Нею скористалися. Тепер вона хотіла проникнути в їхній світ, до цих домовласників, які зловживали системою і народом. Їй було цікаво, що б про це сказав батько.

— Я це обдумаю, — сказав Ваня, повернувшись, щоб поглянути на неї. — Якщо я вирішу подати твоє ім’я і якщо тебе приймуть, твої успіхи в АВР напряму матимуть вплив на мене, на всю сім’ю. Ти ж розумієш це, чи не так?

Як мило. Попри своє занепокоєння її долею та долею родини, він усе одно відіслав її до Устинова.

Вона ледь не сказала: «Я докладу всіх зусиль, аби зберегти вашу репутацію», та стримала гнів і натомість знову кивнула, цього разу більш упевнена у своєму бажанні вступити до Академії. Ваня підвівся.

— Чому б тобі не спуститися донизу й не пообідати? Я повідомлю своє рішення сьогодні, трохи згодом.

Йому треба було обговорити цю справу з директором (легке вмовляння) та навчальним керівником (задоволення). Місце для Домініки зарезервують, усе буде зроблено, його проблема з нею буде залагоджена. Коли вона пішла, Ваня підняв слухавку та швидко почав говорити.

Домініку провели коридором до ліфта. Здавалося, всі колишні директори злегка всміхаються. У просторому кафе Домініка замовила котлету по-київськи, булочку з кунжутом та пляшку мінеральної води. В кафетерії було людно, тож Домініці довелося шукати вільне місце. Вона знайшла столик, з іншого боку якого сиділо дві жінки середнього віку. Вони поглянули на вродливу дівчину з утомленими очима та бейджем відвідувача, але нічого не сказали. Домініка почала їсти. Курка була злегка панірована, із золотою скоринкою, і смачна. Цівка масла витекла з котлети; насичений смак часнику та естрагону. Котлета перетворилася на горлянку Устинова, а масло стало яскраво-червоним. Вона тремтячими руками поклала виделку та ніж. Домініка заплющила очі, її починало нудити. Дві жінки за столом дивилися на неї. Таке не щодня побачиш. Вони й не здогадувалися, наскільки близькі до правди.

Домініка підвела погляд і побачила чорний вир. Сергій Маторін сидів за столом з іншого боку кафетерію, нахилившись над тарілкою, підносячи ложкою суп до рота. Він дивився на неї, доки їв, його мертвотні очі не кліпали. Немов вовк, який споглядає, навіть коли п’є воду зі струмка.

Котлета по-київськи з кафетерію СВР

Змішати вершкове масло з часником, естрагоном, лимонним соком і петрушкою та заморозити. Відбити курячі грудки на тонкі котлети. Щільно загорнути невеликі шматки масла у м’ясо та перев’язати ниткою. Посипати борошном, умочити в збиті яйця, запанірувати в сухарях. Смажити до золотої скоринки.

6

Домініку прийняли до Академії зовнішньої розвідки (АВР) невдовзі після похорону батька. Школа змінила кілька назв під час Холодної війни, від Вищої розвідувальної школи до Інституту червоного стягу та, зрештою,