Червоний горобець - Метьюз Джейсон

Обличчя Домініки було спокійне і ясне.

— Вірогідно.

— Подумай про те, що я сказав. Мені потрібна твоя згода, і ти це знаєш, але що б ти не вирішила, тобі треба визначитися до завтра.

— Розумію, — сказала Домініка. — І це ще одна несподіванка від вас. Чому я маю визначитись саме до завтра, Bratok?

— Бо ти потрібна нам, потрібна Бенфорду, завтра в Естонії.

Вона холодно глянула на нього, поклавши руки на стіл.

— Але, благаю, скажіть навіщо.

І Ґейбл розповів їй про обмін в Естонії, спостерігаючи, як мружаться її очі.

— Тільки не сердься, — сказав Ґейбл. — Я не казав тобі цього раніше, бо не хотів, щоб воно тиснуло на нас.

— Ви це не вигадуєте? — сказала Домініка.

— Ти сама побачиш його на тому чортовому мосту, — сказав Ґейбл. — А це доволі важко підробити.

— Я гадаю, ЦРУ може підробити й міст.

— Не жартуй, — сказав Ґейбл.

— Гаразд, не жартуватиму, — сказала Домініка. — Цими словами ви знову робите з мене генералового ката. Ви зовсім не лишаєте мені вибору.

— А що я казав тобі раніше? — мовив Ґейбл. — Це лише твій вибір. Можеш вирішити прямо зараз, прямо тут, та й по всьому. Ми й так твої боржники. Тепер ти маєш рахунок у банку. Я подзвоню Бенфорду, а тоді особисто полечу з тобою до Сполучених Штатів. Завтра ж.

— А генерал? — сказала вона.

Ґейбл стенув плечима.

— Він був найкращим російським агентом, якого ми колись мали. Протримався чотирнадцять років. Він сам спланував свою загибель, бо перебував на фінальному етапі кар’єри; думав, що знайшов у тобі заміну собі, хотів продовжити справу. Але це був його власний вибір. Агенти живуть і помирають. Ти зв’язана цією ситуацією не більше, ніж хочеш того сама.

— Ви ж самі не вірите у це, — сказала Домініка. — Нейт переказував мені ваші слова про те, що найважливішою річчю — взагалі понад усе — є безпека і добробут ваших агентів. Сумління не дозволить вам покинути його.

— Твоя правда, — сказав Ґейбл. — Порятунок генерала з темниці Лефортова стане добрим початком для продовження нашої співпраці.

Домініка здивовано подивилася на нього і відпила вина. Ґейбл звів брову й заглянув їй у вічі. Вона знала, що він каже правду.

— Ви всі такі покидьки.

— Рейс до Латвії завтра о десятій.

— Бажаю вам приємного польоту, — сказала вона.

***

Вони поїхали останнім автобусом до «Astir Palace». Сіли одне біля одного, проте не розмовляли впродовж всієї п’ятнад­цятихвилинної поїздки. Мовчки минули хол, в якому пахло бугенвіліями і морем, вийшли в патіо, замовили мінеральної води і стали тихо дивитися, як на горизонті рухаються вогні порома до Родосу.

Ґейбл навіть не думав, що зміг переконати її, вона була надто обурена, надто сердита. Він умів бачити різницю між тим, хто ще вагається, і тим, хто вже все вирішив. Домініка мала все необхідне, але тиснути на неї не можна. Бенфорд опустить голову, коли Ґейбл прийде без неї. Найгіршим буде побачити, як охоронці ведуть МАРБЛа геть із мосту. Обмін скасовано. Вирок виконано.

Однак він зробив пропозицію, і вона знала, що він друг, знала, що це її вибір. Вони піднялися ліфтом на свій поверх. У звивистому коридорі готелю було тихо, здавалося, на поверсі немає більше нікого. Єдиний звук долинав від сервоприводу дверей ліфту.

Домініка відімкнула двері й ступила всередину. Ні він, ані вона не почули кроків; двоє чоловіків зняли туфлі й безшумно насувалися на них з обох кінців коридору. Повернувшись, Домініка уздріла їх і спробувала затягнути Ґейбла до кімнати, та чоловіки проштовхалися всередину, рвучко захряснувши двері. Єдине світло в кімнаті надходило від ламп обабіч ліжка.

Один із чоловіків прогарчав низьким голосом: «Ne boisya my s toboi pomoch tebe», не бійся, ми тут, аби врятувати тебе, і Домініка помітила, що він звернувся до неї на офіційне «ви». Всі четверо на мить заклякли, тиша перед вибухом. Вона помітила рукоятку пістолета за поясом в одного з чоловіків.

Обидва були здоровенні, велетні з Грузії, судячи з їхніх облич. Домініка проштовхалася повз Ґейбла й кинулася в обійми одного з них, ридаючи, мовби радіючи порятунку. Інший монстр ринувся до Ґейбла, який натомість відступив і повернувся на чверть, пропустивши чоловіка повз себе, і той влетів у стіл і лампу, розтрощивши і те, й інше, але відразу ж встав, аж надто швидко, надто спритно як для його розмірів, і вони зчепилися руками й ногами й повалились на підлогу, кожен шукаючи слабке місце іншого: очі, горлянку, геніталії, суглоби.

Домініка поклала руку навколо шиї свого, що утримало його від стрибка на Ґейбла. Від нього тхнуло мокрим псом та часником, і вона відвернулася й побачила рухому масу, яка насправді була Ґейблом і росіянином. Раптом вона чітко усвідомила, що не дозволить, щоб Bratok постраждав. Пробігла рукою по сорочці свого опікуна, до його пояса, намацала рельєфну рукоятку невеличкого пістолета, та витягати не стала, а натомість великим пальцем зняла запобіжник і натиснула на гачок, як тільки могла швидко, три, чотири рази, й приглушені постріли втонули у криках чоловіка, який звалився на спину й закорчився, його сорочка й брюки перетворилися на криваве місиво.

Тримаючи пістолет, Домініка підійшла до іншого росіянина, котрий уже був пришпилив Ґейбла до підлоги, притиснувши горлянку ліктем. «Це вже вдруге за мене б’ється хтось із ЦРУ», — подумала Домініка, простягнула руку до волосся чоловіка і відтягнула його голову, послаблюючи тиск на горлянку Bratok. Голова грузина обернулась, очі розширились, побачивши, хто саме тягне його за волосся, Домініка приставила дуло пістолета йому до підборіддя, відвернулася, аби не заляпати обличчя кров’ю, і, пильнуючи, щоб не зачепити Ґейбла, двічі спустила гачок. Грузин харкнув кров’ю, звалився набік і залишився лежати нерухомо. Перший чоловік продовжував корчитись на змокрілому килимі. Ґейбл встав і захотів забрати в неї пістолет, та Домініка відвернулася від нього, не дозволивши зробити це. Отетерілий Ґейбл дивився, як вона підійшла до першого, схилилася і, вільною рукою прикриваючи обличчя, приставила дуло пістолета до його лоба й двічі спустила гачок. Чоловікова голова сіпнулась на підлозі.

Домініка відкинула порожній пістолет із відкритим затвором у куток кімнати. Ґейбл мав синець під лівим оком і подряпини на правій щоці й шиї. Вони обоє знали, що з цими лобуряками інакше не можна. Він пильно огледів Домініку в майже темній кімнаті, її груди здіймалися й опускалися, на лікті трохи крові.

— Віднині я буду мегерою, — сказала вона. — Zlobnyj.

Креветковий «yiouvetsi»

Підсмажити цибулю, подрібнені стручки перцю й часник, додати помідори, орегано й узо й тушкувати до згущення. Додати креветки, перемішати з кришеною петрушкою і за кілька хвилин зняти з вогню; пересипати у посудину для запікання, притрусити сиром фета і запікати в духовці за середньої температури.

42

Наступного вечора, о 17:00, із зазвичай ясного неба на річку Нарва спустився вал туману. Густий і драний, ніби ватний тампон, туман подекуди вилазив на покриття мосту. Запалили ліхтарі, й світло пронизало туман, що котився зліва направо, створюючи враження, ніби це сам міст їде на коліщатах берегом річки. Здіймаючись над туманом, вежа замку Германа на західному березі дивилася на порожні бійниці Івангородської фортеці на східному березі.