Ідеальний син - Ізмайлова

"Ханно", - кажу я, - "ти ж знаєш, що це неправда. Я люблю вас обох однаково".

Вона пирхає.

"Слухай. Чому б нам не зробити щось разом? Тільки ми вдвох. Я можу взяти тебе в торговий центр на цих вихідних, і ми можемо купити тобі новий одяг. Ми не ходили по магазинах майже рік. Я тобі винна".

Моя донька звужує на мене очі, але мені не потрібно багато, щоб завоювати її. Зазвичай новий одяг робить свою справу. "Ми можемо піти в суботу?"

"Звісно".

"А можна ми потім підемо в "Фіолетовий туман"?"

"Фіолетовий серпанок" - це кафе-морозиво, яке Ханна дуже любила в дитинстві. "Звичайно".

Її губи розширюються в усмішці. "Гаразд. Звучить непогано".

Звичайно, тоді я починаю сумніватися в собі. Я щойно виявила, що Ханна не здала завдання з історії. Можливо, ця ситуація не вимагає винагороди. Але тепер, коли я сказала їй, що ми це робимо, я не можу взяти свої слова назад.

"Але", - додаю я, - "ми підемо, тільки якщо ти здаси всі домашні завдання з історії цього тижня. І я хочу її побачити, Ханно".

Ханна виглядає так, ніби ось-ось почне дутися, але потім її плечі опускаються. "Гаразд. Гаразд ".

Маленька перемога.

Перш ніж ми встигаємо зробити ще одну вм'ятину на посуді, відчиняються вхідні двері, і на кухню вливаються важкі кроки мого чоловіка та сина. Джейсон взяв Ліама на черговий урок водіння сьогодні ввечері. Судячи з усього, справи йдуть дуже добре - Ліам природжений водій. Ніяких сюрпризів.

Вони застають нас на кухні, де ми ледве встигли впоратися з домашніми справами на вечір. Джейсон широко посміхається і обіймає Ліама за плечі. "Що я можу сказати, Еріко? Наш хлопець - чудовий водій. Так само, як і його батько".

Я стріляю в нього поглядом.

"І його мама", - швидко додає Джейсон.

Ханна пирхає. "Добре врятував, тату".

Вона вже не раз коментувала, що я повністю відшмагала Джейсона. Не знаю, чи це правда, але він хороший чоловік. Мені не доводиться пиляти його, щоб він виніс сміття, він завжди пам'ятає про нашу річницю, і він змінив більше, ніж потрібно, підгузників, коли діти були маленькими.

Якби я хотіла щось у ньому змінити, я б хотіла, щоб він був трохи менш розслабленим. Особливо, коли справа стосується моїх турбот про Ліама. Він завжди знизував плечима: "Хлопці є хлопці". Але я знаю, що одного дня стане настільки погано, що він більше не зможе так робити.

Я дивлюся на Ліама, і його обличчя не має жодного виразу, поки він не помічає, що я дивлюся на нього. Тоді він посміхається. "Не можу дочекатися, коли отримаю права", - каже він.

"І тоді ти зможеш відвозити мене до школи вранці", - підхоплює Ханна.

"Звісно". Ліам кидає на мене пильний погляд. "Якщо мама з татом куплять мені машину".

"Побачимо", - каже Джейсон. "А поки що залишся на маминій "Тойоті".

Я напружуюся, чекаючи, що він додасть: "Можливо, ми купимо тобі таку на день народження". Але він не додає. Слава Богу. Я думаю, що Ліам буде хорошим водієм, але щось у тому, що він має власну машину, змушує мене трохи хвилюватися.

"Але Ліам сьогодні був молодцем". Джейсон приєднується до мене біля посудомийної машини і починає самостійно вивантажувати посуд, хоча це робота Ханни. "Він перевірив дзеркала, коли мав би. Він правильно робив, коли ми під'їжджали до кожного знаку зупинки. Я жодного разу не злякався".

Ліам сміється. "Дякую, тату".

"Ти маєш бути обережним", - каже він. Він дістає з посудомийної машини кілька тарілок і задумливо хитає головою. "Ти чув про хлопця, який втратив ліву руку і ногу в автокатастрофі? Але з ним уже все гаразд".

Ханна стогне. Ми з Ліамом мовчимо. "З ним усе гаразд", - каже Джейсон. "Тому що у нього немає ні лівої руки, ні ноги. Розумієш?"

"Ні, я розумію", - кажу я.

Джейсон посміхається до мене. "Ну, ти не смієшся. Тому я подумав, що треба пояснити".

"Ні".

Джейсон підморгує. Ще до того, як народилися діти, він розповідав свої дурнуваті жарти. Але тоді багато жартів містили в собі зухвалу двозначність. Тепер же це чистісінькі татові жарти. Але я знаходжу зворушливим те, що він продовжує їх розповідати, навіть якщо ніхто не сміється.

У вітальні дзвонить мій телефон. Я використовую стандартний рингтон, що йде в комплекті з моїм iPhone, бо не можу його змінити. Правду кажучи, я не зовсім упевнена, як це зробити. Мій чоловік - технічний хлопець, і я не можу змінити рингтон на своєму телефоні.

Я поспішаю до телефону і піднімаю слухавку, перш ніж він замовкне. Я дивлюся на ім'я, яке висвічується на екрані. Френк Маріно.

Френк передзвонює мені.

Я тихо вислизаю на вулицю, щоб відповісти на дзвінок. І зачиняю за собою двері.

Розділ 11

Еріка

"Еріка Касс".

Бруклінський акцент Френка дзвенить у слухавці. Він настільки сильний, що здається, ніби він там народився і виріс. Я знайшла його чотири роки тому в "Жовтих сторінках". Я шукала в рубриці "приватні детективи" і вибрала його ім'я навмання. Я не мала жодного уявлення, що роблю, і мені пощастило, що Френк виявився настільки хорошим, наскільки він є.

Я не хочу думати про те, що могло б статися, якби не його допомога.

"Привіт, Френку", - кажу я. "Дякую, що так швидко передзвонив".

"Щось для тебе, Еріко? Все, що завгодно.