Аптекар - Стефані Маєр
Допоки він не з’явився у Мексиці кілька місяців тому, разом із запасом вакцин, що рятують життя, уже включених у нові дизайнерські ліки.
У неї з’явився головний біль, той, що локалізується у цілком визначеному місці. Ніби розпечену голку встромляли просто за лівим оком. Вона проспала кілька годин, зареєструвавшись у готелі, перш ніж поринути у течки зі справою, але цього виявилося замало. Вона зробила кілька кроків і дістала косметичку, що лежала за рукомийником, узяла чотири пігулки знеболювального й ковтнула не запиваючи. Вона збагнула, що в неї абсолютно порожній шлунок, тож знеболювальне, безперечно, випалить дірку у шлунку, щойно почне розчинятись. У неї в сумці завжди була заначка протеїнових батончиків, тож вона поспіхом згризла один, поки поверталася до читання.
Терористи знали, що вони завжди під наглядом, тому давали де ла Фуентесу одне: інформацію. А де ла Фуентес мав забезпечувати їх людьми — бажано некривдними, неприкметними робітниками.
Поява вчителя.
Те, що спромоглися зібрати докупи найліпші аналітичні голови, — Деніел Біч, білий та пухнастий з голови до п’ят, їздив до Єгипту, щоб купувати ТСХ-1 для гарячкового наркобарона, що прагнув робити гроші. І він, безперечно, досі був частиною схеми. З наявних доказів випливало, що саме він розповсюджуватиме вірус на американській землі.
Дизайнерські вакцини у вигляді інгаляцій уже перебували в обігу; життя цінних клієнтів завжди буде поза загрозою, і, можливо, у цьому й полягає друга частина плану. Навіть дуже неврівноважений наркобарон мав бути завбачливим, коли йдеться про гроші. То, можливо, ті, хто ще не є його клієнтами, збагнуть, де можна добути порятунок, а це створить море нових відчайдушних клієнтів. Наразі Деніел Біч, безперечно, був недоторканим. Розповсюджувати вірус — неважка справа; достатньо лише протерти інфікованою паличкою по поверхні, за яку постійно тримаються руками — руків’я на дверях, стільниці на стійці, клавіатурі. Вірус було створено так, щоб він ширився, як славнозвісний дикий вогонь, — він навіть не мав уразити багато людей. Лише кілька у Лос-Анжелесі, кілька — у Феніксі, кілька — у Альбукерке й трохи — у Сан Антоніо. У Деніела вже були заброньовані готелі в кожному з цих міст. Він мав рушити у свою смертоносну подорож — під приводом відвідин чергових благодійних фондів, готуючись до осінніх екскурсій для учнів, — за три тижні.
Змія та де ла Фуентес ладнались розіграти найбільш приголомшливу атаку, що будь-коли влаштовувалась на американській землі. Тож, якщо де ла Фуентес дійсно вже придбав та перетворив на зброю вірус і вакцину, у них були чудові шанси на успіх.
Карстен не жартував. Те, що вона спочатку вважала спробою зіграти на її прихильності, зараз виявлялося дивовижним виразом самоконтролю. З усіх імовірних катастроф, що потрапляли на її стіл, — ще за часів, коли в неї був свій робочий стіл, — ця була найгірша з усіх, а вона ж надивилася вже на зло. Колись навіть існувала потенційно настільки ж небезпечна біологічна зброя, але вона так і не залишила стін лабораторії. А цей цілком реалістичний план уже втілювався в життя. І йшлося не про сотні тисяч людей, які помруть, а радше про мільйон чи, можливо, більше, перш ніж Центр із контролю та профілактики захворювань візьме ситуацію під контроль. І Карстен знав, що вона докопається до цього факту. Він навмисне применшив масштаби нещастя, щоб воно видавалося правдоподібнішим. Часом правда набагато гірша за вигадку.
Ставки були вищими, ніж вона гадала. Дізнавшись про таке, їй стало складніше виправдовувати свою другорядну гру. Чи була вона налаштована захищати своє власне життя навіть перед лицем такої катастрофи? Вона була непохитна, розмовляючи з Карстеном, але якщо це виявиться більше ніж просто пастка, то чи є в неї інший вибір, ніж спробувати всьому завадити?
Якби Деніел Біч зник, де ла Фуентес здогадався б, що хтось його взяв. І найімовірніше, почав би діяти швидше, ніж заплановано, випереджаючи графік. Деніел мав заговорити, до того ж якнайшвидше. А потім повернутися до буденного життя, бути на видноті та вгамовувати наркобарона, що страждає на манію величі, допоки добрі хлопці його витягнуть.
Спочатку практика випускати об’єкти, які опрацьовувала Алекс, на свободу ненадовго була звичайним алгоритмом її роботи. Це її головна спеціалізація. Алекс була найкращою в тому, щоб витягувати із суб’єкта інформацію, не нашкодивши йому (до Алекс найкращим був Барнабі, єдиний фахівець чоловік із цього). ЦРУ та НСБ, як і більшість таких урядових організацій, мали власні команди для допиту підозрюваних, котрих, добувши з них інформацію, позбувалися. З часом, коли вона стала досягати більших успіхів, ніж найкращі з таких команд, у Алекс з’явилося набагато більше роботи. Попри те, що інші організації трималися осібно, не розповсюджуючи інформацію за межі свого штату, результат промовляв сам за себе.
Зітхнувши, вона зосередилася на теперішньому. Перед нею на подушках біля узголів’я вишикувались одинадцять світлин Деніела Біча. Важко було поєднати дві сторони медалі. На давніших фото він скидався на бойскаута, м’яке хвилясте волосся якось видавало в нім невинність та щирі наміри. І хоча на фото з камери відстеження зображено, безперечно, те саме обличчя, виглядав він зовсім інакше. Волосся завжди заховане під каптурами чи бейсболками (вона сама так часто маскувалася); постава агресивніша; вираз обличчя холодний та професійний. Вона працює професійно. Це забере певний час. Можливо, більше тижня. Вона знову поглянула на два тотожних, але таких суперечливих обличчя, на мить здивовано замислившись, чи й справді у Деніела є психічний розлад, чи вона споглядає прогредієнтність, і невинності більше не існує взагалі.
Не те, щоб це надто важило — наразі.
Головний біль немов просвердлював дірку зсередини в її очнім яблуці. Вона знала, що це не наслідок багатогодинного читання. Аж ніяк, бо це рішення, яке майоріло перед нею, ставши неминучим, спричиняло цей біль.
Згрібши всі течки, вона вкинула їх у кейс. Винищення населення Південного Заходу Америки має на кілька годин почекати на задньому сидінні.
Вона їхала в іншій машині, ніж сьогодні уранці. Перш ніж зареєструватись у готелі, вона повернула винайняту машину в Балтимор, а потім взяла таксі у Йорк, що в Пенсильванії. Таксист висадив її за кілька хвилин ходу від будинку, де чоловік на ймення Стаббінс продавав свою трирічну «Тарсель» за оголошенням у «Крейгслісті». Вона заплатила готівкою, використавши ім’я Корі Говард, потому в іншому авто поїхала у Філадельфію. Цей слід можна відстежити, але зробити це буде важко.
Від’їхавши на кілька миль від готелю, вона обрала маленький генделик, у якого, схоже, справи йшли
