Джерело - Ден Браун

Тієї миті — уперше в житті — єпископові Вальдеспіно хотілося просто лягти, заплющити очі й заснути навіки.

Розділ 98

У Суперкомп’ютерному центрі Барселони з екрана сипалися коментарі з такою швидкістю, що Роберт Ленґдон просто не встигав над ними як слід замислитися. Щойно на зміну сірявій відсутності зображення налетіла хаотична мозаїка «говорющих голів» і новинарів — автоматна черга відеороликів з усього світу; кожен по черзі виходив на перший план і швидко відступав на тло, розчиняючись у білому шумі.

Ленґдон стояв поряд із Амброю, коли на стіні з’явилося зображення Стівена Гокінґа, і його впізнаваний комп’ютеризований голос заявив:

— Не обов’язково прикликати Бога, щоб запустити всесвіт. Спонтанне виникнення життя — це причина того, що світ не порожній, що в ньому дещо існує.

Замість Гокінґа з’явилася пасторка, яка, вочевидь, вийшла в ефір з власного домашнього комп’ютера:

— Не треба забувати, що такі симуляції нічого не доводять стосовно Бога. Вони доводять лише те, що Едмонд Кірш ні перед чим не бажає зупинятись, аби знищити моральні орієнтири людського роду. Споконвіку світові релігії були найважливішою організаційною силою людства, формували цивілізоване суспільство, вони є першоджерелом етики й моралі. Ставлячи під сумнів релігію, Кірш виступає проти людського добра!

За кілька секунд під екраном побіг рухомий рядок глядацького коментаря: «РЕЛІГІЯ НЕ МАЄ ПРАВА МОНОПОЛІЗУВАТИ МОРАЛЬ… Я — ХОРОША ЛЮДИНА, БО Я ХОРОША ЛЮДИНА! ДО ЧОГО ТУТ БОГ?!»

На зміну цій картинці з’явилось обличчя професора геології Університету Південної Каліфорнії.

— Колись давно, — промовив він, — люди вважали, що земля пласка, а кораблі в морі ризикують упасти за її край. Однак коли ми довели, що Земля кругла, то прибічники того, що вона пласка, врешті замовкли. Сьогоднішні креаціоністи — це ті ж прибічники пласкої землі, і якщо хтось у таке віритиме через сто років, я буду вельми здивований.

Молодий чоловік на вулиці заявляє в камеру: «Я креаціоніст, і я вважаю, що сьогоднішнє відкриття доводить: милосердний Творець влаштував усесвіт спеціально так, щоб підтримувати життя!»

Астрофізик Ніл Деґрасс Тайсон — у старому ролику з телепередачі «Космос» — добродушно відзначив: «Якщо якийсь Творець спланував наш усесвіт для підтримки життя, то йому це вдалося вкрай погано. У величезній частині космосу життя неможливе через відсутність атмосфери, вибухи гамма-променів, смертельно небезпечні пульсари й гравітаційні поля. Повірте, всесвіт — зовсім не рай».

Спостерігаючи цю навалу інформації, Ленґдон відчував, що світ надворі раптом злетів з осі.

Хаос.

Ентропія.

— Професоре Ленґдон! — раптом почулася згори знайома британська вимова. — Міс Відаль!

Ленґдон майже забув про Вінстона, який усю презентацію мовчав.

— Будь ласка, не хвилюйтеся, — продовжив Вінстон, — але я впустив у будівлю поліцію.

Ленґдон поглянув за скло й побачив, як церкву заповнюють місцеві поліцейські: усі вони різко зупинялись і з подивом розглядали величезний комп’ютер.

— Навіщо?! — вигукнула Амбра.

— З палацу щойно повідомили, що вас ніхто не викрадав. Поліцейські отримали наказ охороняти вас обох, міс Відаль. Також прибули двоє агентів Гвардії. Вони хотіли б допомогти вам зв’язатися з принцом Хуліаном. У них є номер, за яким ви можете з ним сконтактувати.

Унизу Ленґдон побачив: гвардійці вже заходили до церкви.

Амбра заплющила очі — їй просто хотілося крізь землю провалитися.

— Амбро, — прошепотів Ленґдон. — Тобі треба поговорити з принцом. Він же твій наречений. Хвилюється за тебе.

— Розумію. — Вона розплющила очі. — Тільки не знаю, чи зможу йому ще коли-небудь повірити…

— Але ж ти казала, що відчуваєш: він не винний, — промовив Ленґдон. — Ну хоча б вислухай його. А я тебе потім знайду.

Амбра кивнула й пішла до обертових дверей. Ленґдон подивився, як вона зникла за поворотом сходів, і розвернувся до стіни-екрана, яка продовжувала галасливу трансляцію.

— Еволюція сприяє релігії, — казав якийсь священик. — У релігійних громадах люди краще співпрацюють, ніж у нерелігійних, тож їм легше досягати успіху. Це науковий факт!

Ленґдон розумів: священик каже слушну річ. Антропологічні відомості чітко показують, що ті культури, де практикується певна релігія, історично пережили нерелігійні громади. «Страх осуду від усевідаючого божества сприяє неагресивній поведінці стосовно одне одного».

— Хай там як, — заперечував учений, — а навіть якщо ми на мить припустимо, що релігійні культури роблять людей чемнішими й допомагають досягти добробуту, це не означає, що вигадані боги є справжніми!

Ленґдон не міг не всміхнутися, гадаючи, що б на це все сказав Едмонд. Його презентація потужно мобілізувала і атеїстів, і креаціоністів — усі щось вигукували, на рівних брали участь у палкій дискусії.

— Поклонятися Богу — це як видобувати корисні копалини, — зауважив хтось. — Багато розумних людей знають, що це недалекоглядно, але всі вони занадто багато вклали в цю справу, щоб її зупинити!

Стіну вкрило ціле віяло старих фотографій.

Креаціоністський білборд, який колись висів на Таймс-сквер: «Не дайте пошити себе в мавп! Не вірте Дарвіну!»

Щит біля дороги в штаті Мен: «Прогуляйте церкву. Ви вже виросли з казочок».

І ще один: «Релігія — бо думати важко».

Реклама в часописі: «Любі наші атеїсти! Слава Богу, ви помиляєтеся!»

І нарешті, вчений у лабораторії — на його футболці написано: «Спочатку людина створила Бога».

Ленґдон вражено дивився на це все й гадав, чи почув хто-небудь, що в дійсності хотів сказати Едмонд: «Життя може виникнути завдяки самим тільки законам фізики!» Відкриття Едмонда було настільки захопливе й гостре, але в Ленґдона воно викликало жагуче питання, якого, здається, ніхто не ставив: «Якщо закони фізики такі потужні, що можуть створити життя, то хто ж створив ці закони?!»

Звичайно, це питання заганяло розум у нескінченний дзеркальний коридор — і коло замикалося. Серце Ленґдона калатало, він розумів: йому потрібна довга прогулянка на самоті, щоб почати давати собі раду з ідеями Едмонда.

— Вінстоне, — попросив він, перекрикуючи телевізор, — будь ласка, вимкніть його!

Екран миттєво згас, стіна потемніла — і в кімнаті стало тихо.

Ленґдон заплющив очі й зітхнув.

«Наука добра візьме трон».

Він якусь мить стояв і насолоджувався тишею.

— Професоре, — звернувся до нього Вінстон, — я сподіваюся, вам сподобалася презентація Едмонда?

«Сподобалася?» Ленґдон замислився над цим питанням.

— Вона вражає, але й кидає виклик, — відказав професор. — Едмонд сьогодні дав світові привід багато над чим замислитися, Вінстоне. Гадаю, питання в тому, що буде далі.

— Те, що буде далі, залежить від здатності людей позбутися старих вірувань і прийняти нову парадигму, — відказав Вінстон. — Едмонд колись мені зізнався, що, хоч як дивно, мріє не про те, щоб знищити релігію… а про те, щоб створити нову релігію —