ТІнІ СицилІЇ - Sancho Pansa

Він не відповів. Його погляд залишався непохитним, а кроки — впевненими. Ірина спробувала тягнути час:

— Що ти збираєшся робити? Вдарити мене? Думаєш, це щось змінить?

Влад зупинився за кілька кроків від неї, схилив голову, ніби задумавшись, а потім коротко відповів:

— Ні, це нічого не змінить. Але це закінчить.

Раптово він замахнувся, і перший удар сокири прийшовся на спинку сидіння, яке вона ледве встигла використати для захисту. Ірина відскочила, намагаючись ухилитися, але Влад продовжував наступати. У кожному його русі була неймовірна рішучість, холодна й безжальна.

— Ти все зруйнувала! — закричав він, ударяючи знову. — Усіх зрадила, кожного, хто вірив у тебе!

Ірина ухилялася, але наступний удар сокири розсік її плече. Вона закричала, впала на коліна, але підвела голову, щоб глянути йому в очі. Її голос був слабким, але зухвалим:

— Ти думаєш, що переміг? Але це ще не кінець, Влад...

Він нахилився до неї, стискаючи руків’я сокири так, що його руки побіліли. Його голос був тихим, але кожне слово різало повітря:

— Для тебе — це кінець.

Літак раптом затремтів сильніше. На екранах блиснули попередження про критично низький рівень пального. Влад повільно випростався, кинув сокиру на підлогу і підійшов до кабіни. Він щось натиснув на панелі управління, і червоне світло заполонило салон.

Ірина, важко дихаючи, зрозуміла, що літак почав знижуватися. Вона кинулася до нього, але Влад обернувся, зупинивши її поглядом, повним холодної рішучості.

— Ми всі зустрінемося там, — сказав він, діставши сигарету й запаливши її. Він зробив глибокий затяжок і випустив дим, дивлячись у далечінь, де море й небо зливалися в одне. — Скоро.

Літак різко пішов донизу, наповнившись звуком сирен і гулу вітру. Ірина закричала, але її голос потонув у ревінні двигунів. Влад стояв непорушно, дивлячись у ілюмінатор, поки вогні кабіни не зникли у темряві разом із ними.

    Санчо Панса вже не було в аеропорту він поїхав в дім Влада забрати інших дітей, як і обіцяв йому при вечірній розмові біля бару.