ТІнІ СицилІЇ - Sancho Pansa

Послухавшись хлопець заховав зброю, після чого дівчина почула як маленька Ванесса прокинулась і почала плакати, зайшовши в дім дівчина не зачинила двері і хлопець зайшов за нею. Взявши Ванессу дівчина повернулася в коридор, де стояв Санчо, побачивши Ванессу хлопець почав плакати, розуміючи те що два роки його життя зникли, як попіл з сигарет. Подивившись на Ванессу заплаканими очима він розвернувся і виходячи сказав: «Я буду в барі цього вечора», вийдучи хлопець зник немов вітер. Прокинувшись Даніель з Владом пішли на кухню випити кави, заставши там Марію з дитиною, яка сиділа в повній тиші вони запитали:

Що з тобою люба? – нервово запитав Даніель Сьогодні ввечері, в нашому барі – сказала Марія не показуючи жодних емоцій, ніби вона досих пір не могла повірити, що побачила Санчо Ось ми його і знайшли, - спокійно відповів Влад почавши готувати сніданок для всіх дітей в будинку

Даніель був в шоці. Випивши кави хлопці зібралися і поїхали чекати свого приятеля.

     Вечірній бар був занурений у напівтемряву. Лише кілька тьмяних ламп освітлювали порожні столи, а повітря було важким від запаху тютюну й дешевого алкоголю. Даніель і Влад сиділи за кутовим столиком, мовчки, зосереджено вдивляючись у свої келихи. Їхній спокій порушив звук важких кроків, що роздалися від дверей. Санчо Панса увійшов до бару, і його вигляд одразу змусив обох підняти погляди. Його одяг був у жалюгідному стані — порваний, у плямах крові, яка вже встигла засохнути. Лице було втомленим і виснаженим, на щоці й під бровою виднілися свіжі подряпини, ніби він нещодавно побував у жорстокій сутичці. Його очі, зазвичай ясні й спокійні, тепер були порожніми, а погляд — гострим і похмурим, ніби він бачив більше, ніж хотів би. Він пройшов до столу, важко осівши на стілець, і не сказав жодного слова. Його руки, все ще злегка тремтячі, лягли на стіл. Вони були подряпані й у чорних слідах від пороху.

— Ти виглядаєш, ніби не спав тиждень, — тихо промовив Влад, уважно розглядаючи Санчо.

— І не спав, — коротко відповів той, голосом, який звучав низько й хрипко.

Даніель нахилився вперед, стискаючи келих у руках:

— Що сталося?

Санчо підняв голову. У його погляді читався глибокий біль, змішаний із люттю. Він витягнув із кишені маленький ніж, поклав його на стіл і тихо сказав:

— Це був її. Іринин. Я знайшов їх. Вона більше не втече.

Тиша заповнила простір між ними, ніби навіть повітря не могло витримати напругу. Даніель і Влад мовчали, розуміючи, що зараз не час для запитань. Санчо, здається, не помічав цього. Його плечі опустилися, а руки стиснулися в кулаки.

— Але це нічого не змінить, — прошепотів він, дивлячись перед собою. — Її вже немає. І нічого не поверне її.

Його слова висіли в повітрі, важкі, мов каміння. Влад простягнув руку до пляшки, налив Санчо випити, але той лише похитав головою. Його очі знову втупилися в ніж, ніби він бачив у ньому все те, що вже не можна змінити.

Санчо сидів за столом, стискаючи ніж із золотим руків'ям, що належав Ірині. Лезо було очищене, але невидимий тягар крові залишався в його руках. Його обличчя було напруженим, очі темні й втомлені

— Вона ще жива, — почав він, голосом, у якому переплелися злість і біль. — Ірина. Вона залишила це на місці вбивства. Ніби хотіла, щоб я знав, що це ї робота

Даніель і Влад обмінялися поглядами. Влад нахилився вперед, його голос був спокійним, але різким:

—І кого вона вбила?

Санчо подивився на них, його погляд пронизав кімнату, як вістря того самого ножа

— Інформатора. Того, хто мав допомогти мені знайти Антоніо. Вона знає, що я намагаюся дістатися до нього. І тепер вона грає в цю гру зі мною

Даніель зітхнув, стискаючи пальцями келих.

- Вона залишила ніж спеціально для тебе. Це послання. Але ти знаєш, що робити далі?

Санчо підвівся, різко відкинувши стілець.

- Знаю. Ми маємо дістатися до неї, поки вона не дісталася до нас

Влад підняв руку, щоб зупинити його

— Спокійно, Санчо. Якщо ти підеш зараз, це буде просто бійня. Ти хочеш зірватися, а це саме те, чого вона хоче.

— A що  пропонуєш? Сидіти й чекати, поки вона вдарить знову? -

Санчо гримнув кулаком по столу його голос тремтів від гніву

Даніель, піднявши очі на Санчо, відповів спокійно, але твердо:

- Я пропоную думати, як бос, Антоніо — це її ключ. Вона захищає його, але водночас підводить ближче до нас. Якщо ми будемо діяти з розумом, ми дістанемо їх обох

Санчо замовк, важко дихаючи. Він подивився на ніж у своїй руці, ніби

розглядаючи власну рішучість

— Якщо це так, — почав він тихіше то я зроблю це сам. Ви хочете залишатися в безпеці, я розумію. У тебе сім'я, — він глянув на Даніеля. — Ти вийшов із гри, — сказав він звертаючись до Влада. — Але я не можу чекати.

Даніель зітхнув, але в його погляді блиснула повага

— Тоді стань тим, ким хочеш бути. Але пам'ятай, якщо ти почнеш це, назад дороги не буде

Санчо мовчки кивнув і, розвернувшись, вийшов із бару. Він йшов у ніч, стискаючи ніж, залишений Іриною, і єдине, що було в його думках, — це довести справу до кінця, навіть якщо це означає втратити себе в цьому процесі.

Даніель після того, як хлопець пішов, звернув увагу як Влад змінився з агресивного, жорстокого вбивці на спокійного чоловіка, який почав все вирішувати словами. Допивши пиво хлопці хотіли виходити, як у двері знову зайшов Санчо зі словами:

Даніель готуйся покидати країну, якщо я почну війну я не хочу щоб Марія з Ванессою постраждали – після цих слів хлопець вийшов.

Сидівши в машину до нього підійшов Влад почавши розмову про помсту Ірині, хлопець кивнув головою і поїхав. Наступного ранку Даніель почав збирати речі для переїзду в Америку, там жили батьки Марії і ще було декілька знайомих Даніеля, які зможуть їм допомогти. Санчо почав збирати людей і готуватися до війни з Антоніо.