ТІнІ СицилІЇ - Sancho Pansa

      Санчо приїхав до бару під вечір. Небо було затягнуте сірими хмарами, а вулиця занурилася в моторошну тишу. Двері бару були напіввідчинені зсередини доносився слабкий запах гару, змішаний із важким ароматом крові. Коли він увійшов, побачене змусило його застигнути. Усередині бару панував хаос: вибух розкидав меблі, уламки скла й дерева вкривали підлогу, а стіни були почорнілими від вогню. Серед цього безладу лежало кілька тіл, але його погляд одразу зупинився на ній. Анна лежала посеред руїн, її тіло було безвольно простягнуте серед уламків, а поруч валялися її улюблені ножі. Санчо підступив ближче намагаючись не зважати на те, як скрипіли уламки під його ногами. Він обережно опустився на коліна, взяв її в обійми й притиснув до себе. Її обличчя, яке завжди випромінювало впевненість і жарти, тепер було спокійним і холодним. Навколо неї лежали інші тіла вороги, які прийшли зруйнувати бара. Вони заплатили своїм життям, але їхній вибух забрав найважливіше для нього. Санчо довго мовчав дивлячись на неї, а потім прошепотів:

- Вони за це заплатять...усі до останнього.

Він обережно підняв її тіло й вийшов із бару в темряву, несучи не лише ї, але й обіцянку помсти.

    Після того, як хлопець відніс тіло дівчини в машину, він пішов в бар щоб забрати зброю з таємного сховища в кухні. З сльозами на очах хлопець почав згадувати всіх людей, які загинули з за Антоніо. Згадуючи про друга який полюбляв гуляти з ним і ходити розважатися в любому настрої. Тому хлопцю було сімнадцять років, сім’ю він втратив і за ним почав доглядати брат матері і його дружина, дядько загинув на службі офіцера, а дружина не знаючи що робити і як заробляти покінчила життя самогубством. Після чого Санчо взяв хлопця під своє крило і допомагав йому, влаштував його в університет щоб той вивчився і потім відправив в Іспанію, де хлопця жорстоко і убили. Вбивці тримали хлопця в підвалі, знущаючись над ним кожного дня але через тиждень, в газеті написали про мертвого хлопця, якого закріпили мотузками над входом до церкви, після чого Санчо нічого не хотів так як втратив, свого брата, не рідного але все ж таки брата. Заводячи машину хлопець поглянув на тіло Анни і повіз її до своєї квартири, про яку ніхто не знав, залишивши там тіло він поїхав до дівчат. Даніель в свою чергу після хаосу в лікарні поїхав в сторону Влада. Приїхавши він зайшов в дім, Влад сидів на кухні допиваючи нову пляшку мартіні, голосно здихнувши Даніель попросив Влада збиратися, розповівши ситуацію. Хлопці приїхали додому до Даші і Санчо і почали обговорювати подальші плани дій, просидівши так до вечора вони вирішили роз’їхатися по домам, а уже завтра з ранку обговорити все ще раз. Тут виходячи з дому Даша помітила фари машин, Санчо встигнувши підбігти до неї прикрив її своїм тіло і ліг на землю, тим часом Влад вийдучи із за будинку дістав автомат і почав розстрілювати нападників. Перебивши всіх Влад підійшов до Санчо, не встигнувши сказати ні слова хлопець підскочив з Дашою на руках і сів в машину, а з ним і Влад. При обстрілі Дашу поранили в живіт і вона почала втрачати багато крові. Відправившись в сторону цілої лікарні, хлопець хвилювався стискаючи кермо, кожну секунду поглядаючи на стан дівчини.

      Приїхавши в лікарню хлопець відразу знайшов потрібних лікарів і поклав дівчину на операційний стіл і став чекати. Влад весь час заспокоював хлопця, він не міг повірити, що сьогодні ще хтось може загинути. Зібравшись з думками Влад дав ляпас хлопцю після чого той заспокоївся. Через п’ятнадцять годин, медсестра вийшла з палати і сказала, що дівчина буде жити але зараз вона без свідомості. Зрадівши хлопець попросив Влада поїхати на його квартиру, давши ключі  він зайшов в палату, взявши стілець він почав сидіти біля дівчини, яка спала міцним сном. Влад приїхавши на квартиру побачив тіло мертвої Анни, зрозумівши що хотів хлопець він взяв тіло і повіз до інших. Через три дні відбулися похорони. День похорону Анни Сафіри був тихим і теплим, ніби природа сама схиляла голову перед її пам’яттю. Небо було безхмарним, сонце лило своє золоте світло, огортаючи цю сумну подію м'яким теплом. Її поховали на пагорбі біля старої каплиці, звідки відкривався вид на море — місце, яке вона колись любила. Анну поховали як героїню. Її труна, обтягнута чорною тканиною з золотим орнаментом, стояла серед вінків із білих і червоних троянд. На труні лежали її улюблені ножі, які стали символом її сили й відваги. Люди, що зібралися, мовчали, але кожен із них знав: Анна віддала своє життя, захищаючи тих, кого любила. Даніель стояв попереду, його обличчя було похмурим, але очі горіли рішучістю. Поруч із ним була Марія, яка тримала на руках маленьку Ванессу. Дитина мовчала, ніби відчувала тягар цієї миті. Влад стояв трохи віддалік, стискаючи в руках запалений ліхтар, який мав символізувати вічне світло, що буде горіти для Анни. Санчо і Даша не могли бути тут. Даша все ще перебувала в комі, борючись за своє життя, а Санчо, який не відходив від її ліжка, послав лише коротке повідомлення Даніелю:

— Поховайте її так, як вона заслуговує. Я попрощаюся з нею своїм способом.

Даніель говорив від імені всіх. Його голос був спокійним, але твердим, кожне слово звучало, як обітниця:

— Анна була більше, ніж частина нашої сім’ї. Вона була тією, хто завжди стояв поруч, хто ніколи не боявся йти вперед. Вона була силою, яку ніхто не міг зламати. Її сміливість врятувала нас, і тепер ми не маємо права забути її. Коли труну опустили в землю, Влад поставив ліхтар біля її могили, а Марія, змахнувши сльозу, тихо прошепотіла:

— Ми будемо розповідати Ванессі, якою ти була. Ти завжди будеш із нами.

Із-за пагорба легкий вітер приніс запах моря, немов саме воно прощалося з Анною. Її поховали, як героїню, але для тих, хто знав її, вона залишалася чимось більшим: символом сили, вірності і непохитної любові до сім’ї. Через годину біля могили залишились лише Марія з дитиною і Даніель. Влад знову пішов до могили Назара, щоб покурити з ним в останній раз.