Мор - Михайло Андрусяк

Його слова, сповнені рішучості та благородного гніву, відбивалися луною від стін. Листоноші негайно ринули з залу, отримавши наказ передати заклик Лорана кожному отцю, що служить світлу. Вони поспішно взяли священні послання, прикрашені знаком Творця, і рознесли їх до найвіддаленіших куточків світу.

Один із таких листів потрапив до невеличкого села, де жив старший отець на ім’я Ескар. Він сидів у своєму скромному домі, заглиблений у молитви, коли у двері несподівано пролунав гучний стукіт. Ескар підвів голову, роздумуючи, хто це міг бути.

— Хто там? — запитав він, відкладаючи книгу.

— Лист від Архієпископа! — відповів молодий голос зовні.

Ескар швидко відчинив двері. На порозі стояв хлопець, який простягнув лист із золотою печаткою. З обличчям, позначеним зморшками досвіду, отець узяв лист і відкрив його. Знак Творця яскраво сяяв на першій сторінці. Він розгорнув пергамент і побачив лише два слова:

— Час настав.

Його серце закалатало. Він знав, що це означає. Цей заклик був особливим, призначеним тільки для найсильніших священнослужителів.

— Дякую, хлопче, — відповів Ескар, зачиняючи двері.

— Що там, чоловіче? — запитала його дружина, вийшовши з іншої кімнати.

Ескар глянув на неї з сумішшю тривоги та рішучості.

— Ми повинні вирушити до Цитаделі. Священна війна насувається. Збирай речі, нам не можна зволікати.

Його дружина мовчки кивнула, знаючи, що цей момент неминучий. Вона почала збирати все необхідне, а Ескар підняв свій посох, який багато років стояв біля вівтаря їхнього дому. Його очі, старі, але ще сповнені вогню, блиснули.

— Гнів небес скоро впаде на ворогів Творця, — прошепотів він, ніби сам до себе. — І я буду серед тих, хто його спрямовує.

Листи, немов глашатаї долі, розлетілися по всьому світу, досягнувши тронів наймогутніших правителів. Вони несли з собою не просто слова, а тривожний заклик до об’єднання перед лицем насуваючої катастрофи.

В імперському палаці Андрагона, оточеному величними мармуровими стінами, в залу зайшов листоноша. Він став перед троном і низько вклонився.

— Імператоре, до вас лист із Цитаделі, — промовив він, простягаючи пергамент із печаткою Архієпископа.

Андрагон, високий і величний у своїй золотій мантії, махнув рукою, наказуючи зачитати.

— "Насувається темрява. Форлеон упав під натиском демонів. Вам потрібно бути готовими до війни. Небезпека загрожує всьому світу." — промовив листоноша, читаючи чітким і гучним голосом.

Імператор підняв брову, задумливо глянувши на свого головного радника, що стояв поруч.

— Демони… із Форлеону. Як не дивно з того проклятого місця. Здавалося, воно завжди було осередком лиха, — промовив Андрагон, тримаючи руку на підлокітнику свого трону. — Збирайте генералів. Я хочу знати, скільки воїнів ми можемо виставити. Якщо Свята Цитадель закликає, це значить, що загроза реальна.

Тим часом листи досягли й інших правителів. У холодному замку Грімндалю командир Раймонд читав повідомлення перед зібранням своїх капітанів. Його голос був гучним і серйозним:

— "Форлеон впав. Демони беруть під контроль наш світ. Готуйте війська, бо незабаром нам доведеться боротися за наше існування."

Один із капітанів, міцний бородатий чоловік, встав.

— Чому нас повинні хвилювати демони у Форлеоні? Це місце завжди було віддаленим і проклятим.

Раймонд обернувся до нього з палаючим поглядом:

— Бо якщо вони не зупиняться там, вони прийдуть до нас. І тоді вже буде пізно.

Подібні сцени розгорталися у величних залах інших замків, від невеликих королівств до великих імперій. Листи з печаткою Цитаделі несли не лише заклик, а й страх, що заповнював серця тих, хто їх читав. Війна, яка здавалась лише спогадом минулого, знову стукала у двері світу.