Мор - Михайло Андрусяк

— Тепер тікай, хлопче! Біжи!

Елей з усіх сил побіг до воріт, кожен його крок був сповнений болю і жалю. Він знав, що залишає Холідея, але інакше не міг виконати свою обіцянку. За спиною він чув, як його вчитель кидається в бій, як лунають удари коси і крики монстрів.

— Давай, мерзоти! Зараз ви побачите, на що здатний справжній мисливець на демонів! — крикнув Холідей, зникаючи в натовпі чудовиськ.

Елей добіг до воріт і обернувся. Вдалині він побачив, як світло коси Холідея ще бореться з темрявою. Але за мить світло згасло.

Елей стояв, стискаючи руків’я свого меча, і сльози струмками текли по його обличчю.

— Я виконаю свою обіцянку. За тебе, Люціусе. За тебе, Холідею. За всіх. — прошепотів він і ринувся в темряву ночі.

Мор стояв по центру місця битви, його темна енергія розливалася хвилями, проникаючи в кожне тіло, що лежало на землі. Тіла померлих, скалічені і залиті кров'ю, почали повільно здригатися, а потім підніматися, мов ляльки, керовані невидимими нитками. Очі ожилих мерців загорілися зловісним червоним світлом.

— Наздоженіть того лицаря, приведіть його до мене! — вигукнув Мор, його голос був сповнений тріумфу.

Група з десятка монстрів, що складалися з відроджених мисливців, стражів і простих мешканців Форлеону, ринулася навздогін за Елеєм. Їхні рухи були неприродними, але швидкими, мов у хижаків.

Мор повернувся до решти своїх слуг, що залишалися поруч. Темна аура навколо нього густішала, сплітаючись у майже матеріальні хвилі, які навіювали страх.

— А ми, мої вірні, зайдемо в гості до короля Аподона. Думаю, його величність давно чекає на мене. — зловісна посмішка розтягнулася на обличчі Мора.

Один з монстрів, який залишався поруч, видав низьке гарчання, немов підтверджуючи його слова. Мор підняв голову, поглянув на замок, що височів у ночі, і зробив перший крок.

— Час платити борги, мій королю. — прошепотів він, більше для себе, ніж для своїх підданих, і рішуче рушив уперед.