Місце під зорями - Анні Кос

— Приймаю, — відгукнувся той спокійно. 

Лікіт відсторонено спостерігав, як другий секретар подав герцогу сувій і перо, як під рівними рядками, що перекреслили усе колишнє життя юнака, з’явився спочатку один підпис, а потім і другий, залишений дядьком Лонхатом. Скрип пера по папері пролунав безнадійніше свиста меча, що заносить над засудженим кат.

Лонхат підняв очі на племінника:

— Ти все чув. Йди геть, аби повернутися за рік або не повертатися зовсім.

Але Лікіт застиг на місці, відчуваючи всередині гучну порожнечу самотності. Що тепер робити, куди йти? Дивитися в очі комусь було соромно, чужий осуд, змішаний з жалістю, обпікав, немов відкрите полум’я.

Один із вартових торкнувся його плеча, підштовхуючи до виходу. Вже біля самих дверей, перш ніж оковані металом дерев'яні стулки відсікли від нього минуле життя, юнак почув голос Хальварда:

— Що ж до решти справ, то оголошую: учора ввечері ми дійшли згоди щодо союзу між королівством Хольда і герцогством Недоре.

Лікіта провели в кімнату і дозволили зібрати речі. Чекати, поки сили відновляться, хлопчику належало вже в іншому місці. Усе, що хоч трохи нагадувало про дім, він рішуче відсунув убік. Ці речі — пояс для меча, лук та сагайдак з родовими символами, одяг, легку броню — він не міг, просто не мав права брати з собою. Вишитий білими та жовтими візерунками зелений плащ, подарунок матері, дбайливо згорнув і відклав окремо.

— Прошу, передайте це моєму дядькові. 

— Звісно. Не бери з собою зайвого: на місці отримаєш одяг і все необхідне.

Лікіт окинув байдужим поглядом кімнату, підхопив майже порожню сумку й рішуче розвернувся до дверей:

— У такому разі я готовий.