Місце під зорями - Анні Кос

— Вибач, старий друже. Гадаю, нам пора. 

Мовчазними тінями вони неквапливо повернулися до палацу, втім попрямували не в жіночі покої, а на чоловічу половину. Здалеку лунали важкі кроки й уривки наказів чужою мовою, яку імператриця не зрозуміла. Але тронний зал зустрів їх тишею і порожнечею, отже вороги ще не дісталися сюди. Імператриця обережно поклала мирно сплячого Аділя на трон його батька і повернулася до лікаря:

— Давай своє зілля.

***

Важкі мірні кроки розірвали тишу в коридорах. Ульф Ньорд у супроводі загону з двадцяти осіб йшов залами імператорського палацу, і рідкісні зустрічні поспішали забратися з його шляху. Варта покинула свої пости ще до приходу північан, люди, що жили тут, розбіглися чи сховалися. Вгадувати, хто з втікачів переживе столичні заворушення й напад демонів, в Ульфа не було ні бажання, ні часу.

Величезний комплекс окремих будівель, переходів, садів, галерей і павільйонів він знав погано, але знайти дорогу до серця палацу все ж зміг. Чорний Вовк квапливо перетнув приймальні покої й широкими мармуровими сходами спустився до найпотаємнішого місця палацу: жіночої половини, місця, де жила сім'я ясновельможного Сабіра. 

Гарем зустрів його страшним безладом. На підлозі валялися меблі, подушки, прикраси й одяг, кинуті й забуті в паніці. Дверцята шаф виявилися відчиненими, шухляди — висунуті, скрині — відкриті й спустошені. Хтось явно шукав, чим би поживитися, але головне — покої збезлюділи. 

Ульф і його воїни оглянули всі кімнати, включно з кухонними приміщеннями та коморами, але ні слуг, ні наложниць не знайшли. У покоях імператриці було так само порожньо. Єдина відмінність полягала в тому, що майже всі речі стояли на своїх місцях: ніхто не посмів доторкнутися до майна ясновельможної пані. На столику лежали прикраси рідкісної цінності, у дитячій панував відносний порядок, отже, не було поспішних зборів або втечі, мати й дитина все ще переховувалися десь тут. 

Та чи переховувалися? На хвилину Ульф спробував уявити, що б відчувала і як діяла дружина ясновельможного. Куди може піти жінка, яка побоюється гніву натовпу і розправи з боку загарбників? Що робитиме мати, яка не може захистити своє дитя від демонів? Імператриця, яка знає, що її життя зараз коштує не більше ламаного тирхата? 

— От  лайно! За мною! — коротко скомандував він і майже вибіг з кімнати. 

***

Краєм ока Арселія помітила рух. З бокового входу для слуг в зал вбігли люди у чорно-синьому одязі. Луна важких кроків й металевого брязкоту миттєво прокотилася порожнім приміщенням й змусила її завмерти на місці від переляку. Один з чужинців схопив за плече лікаря і хльостко вдарив його по руках. Склянки з тихим дзвоном розбилися об мармурові плити підлоги. Саму Арселію грубо штовхнули убік, вона втратила рівновагу, втім один з воїнів вчасно підхопив її й вберіг від падіння. На її зап'ястях наче залізні кайдани замкнулися, Арселія сіпнулася було уперед, та незнайомець тримав міцно й не дав їй наблизитися до Аділя.

Жах гранітною плитою притиснув її плечі: вона занадто довго зволікала і тепер їй не дозволять закінчити задумане. Ще один незнайомець у чорному плащі, місцями порваному і пропаленому, квапливо схилився над сплячою дитиною. Він стягнув рукавицю й приклав пальці до крихітного носа Аділя, аби перевірити дихання, а потім повернувся до неї:

— Скажіть мені, що він просто спить, і ви не встигли зробити непоправного.

Арселія ледь не застогнала в міцних руках:

— Геть від нього! Якщо ви бодай пальцем зачепите мого сина, я…

— Отже, усе-таки просто спить, — з полегшенням кивнув чоловік. — А це хто? — кивком голови він вказав на старого.

— Я придворний лікар, Шейба бен Хайрі, — з гідністю озвався той. — А вам слід було б виявити більше поваги, адже ви розмовляєте з ясновельможною пані Арселією, дружиною імператора Золотої імперії. 

— Вдовою, — незнайомець дав знак і лікаря відпустили. Потім він повернувся до переляканої жінки й вклонився вишукано й церемонно. — Прошу вибачити мою неввічливість. Радий знайомству, ясновельможно пані. Моє ім'я Ульф Ньорд. Боюся, у мене скорботні для вас звістки: ваш чоловік загинув. І, аби прояснити одразу всі питання, ви маєте знати, що місто і палац захоплені військами Недоре. 

Арселія відчула, що більше ніхто її не утримує. Здивована, вона перевела погляд на воїна за своєю спиною, але той вже відійшов назад на кілька кроків. 

— У склянках була отрута, я правий? — Ульф не зводив погляду з Арселії. Та відвела погляд:

— Даремно ви мене зупинили, я б власноруч позбавила вас від страшного клопоту. Прошу, дайте нам піти спокійно. Мені більше немає діла до імперії, забирайте її, якщо хочете. 

— Вибачте, ясновельможно пані, не можу вам цього дозволити, — Ульф злегка розвів руками. — Ви потрібні мені як…

— Просто дайте мені спокій! — вона раптово зірвалася на крик, остаточно втрачаючи самовладання.

Від її крику прокинувся хлопчик, він злякано обвів очима незнайомих людей і заплакав. Ніхто й оком кліпнути не встиг, як Арселія кинулася уперед зі спритністю й швидкістю ласиці. Вона зірвала кинджал з пояса найближчого до неї воїна і, заплющивши очі, спрямувала лезо у своє серце. Тієї ж миті біль опалив зап'ястя, зброя жалібно задзвеніла об підлогу і відлетіла геть. Імператриця ще щось кричала і намагалася вирватися, але Ульф міцно притиснув її руки до тіла й обійняв, позбавивши можливості заподіяти шкоди собі або комусь іншому. 

Арселія билася в залізних лещатах, поки в неї не закінчилися сили. Потім коліна її підігнулися, і вона опустилася на підлогу. Ульф опустився разом із нею, розтиснув мертву хватку й обережно відсторонився. І тут імператриця не витримала та розридалася, як маленька дитина. Чорний Вовк дозволив їй уткнутися у своє плече і тільки обережно гладив по голові, немов втішав мале дитя. Він щось тихо говорив їй на вухо, і найбільше його інтонації нагадували монотонне звучання колискової. Поступово схлипування стали тихішими й рідшими, імператриця перестала здригатися і відсторонилася.