Місце під зорями - Анні Кос

Імператриця повільно обігнула демона й відступила за спину чоловіка. Сабір легко перехопив її руку, обережним дотиком провів по щоці та промовив заспокійливо:

— Все буде добре. Я зайду до вас з Аділем трохи пізніше. І накажи охороні не входити сюди, що б вони не почули, гаразд?

Коли в кімнаті залишилося лише троє, демон сановито розсівся на краю столу і звернувся до Мейрам:

— Як мило, що ти вирішила приєднатися до цієї зустрічі, — червоні очі спалахнули від задоволення. Він виглядав, наче кіт, що планував пограти з мишею, а натомість отримав одразу двох.

— Вам обом варто було запросити мене раніше, — Мейрам, здається, не відчувала ані найменшої поваги до своїх співрозмовників. Хазяйським жестом вона посунула важке гостьове крісло й опустилася в нього з грацією справжньої аристократки. — Може хтось з вас задовольнить нарешті мою допитливість й розкаже, що відбувається насправді?

— А твій дорогоцінний брат так нічого і не пояснив? Обожнюю сімейні таємниці! — демон ледь у долоні не плеснув. — Ну то я допоможу. Ми уклали договір багато років тому, навіть і не скажу точно, коли. Вибач, красуне, у вашому світі час тече швидше, ніж у моєму. Зараз твій брат мусить виконати умови й сплатити борг, а борг цей величезний.

— І з чого він складається, дозволь запитати?

— З життя. Магії. Сили, дівчинко. Твій брат обіцяв віддати мені половину вашого світу, але не зміг. За угодою мені належать усі землі, що лежать за межами його імперії: на сході, на півночі, на півдні. Пустки саянів, що є притулком для духів їхніх предків. Степи з древніми капищами, просякнутими перворідною темрявою й священною вірою багатьох поколінь кочівників й чужинців з-за моря.  Я вже мовчу про долину між двох гірських хребтів! Це справжній скарб, неймовірна рідкість, перлина, що є не кожному зі світів! Мушу визнати, останнім часом я майже повірив, що твій брат дотримається слова, але... Ти ж задумав обдурити мене, імператоре? — демон розвернувся до Сабіра й усміхнувся так, що аж гострі ікла блиснули. — Подарував мені з десяток нестійких проходів, скористався силою мого племені, щоб виграти пару безглуздих сутичок. Ти думав відкупитися від мене кількома сотнями людей і крихтами вашої стихійної магії? 

— Ти отримаєш своє, — різко відповів Сабір, розминаючи почервонілу руку. — Коли виконаєш свою частину угоди. 

— Навіщо вам це? — перебила його Мейрам. — Для чого потрібна вся ця магія?

— Мій народ помирає, красуне, — демон раптово став дуже серйозним. — Ми — стародавні істоти, можливо, навіть занадто давні для всіх, хто живе в сотнях реальностей. Колись дуже давно магії було багато. Вона вирувала і кипіла, створюючи один світ за іншим. Сили вистачало на всіх, ніхто не розумів, яка це цінність. Тоді з'явилися ми: ті, хто збирав надлишки, знищував те, що вже не годилося для життя. Ми руйнували старі світи й звільняли місце для нових. Демони підтримують вічний цикл відродження і смерті, ми прибиральники сміття та водночас — творці. Колись нас було безліч, але магія почала згасати й розсіюватися. Світи відокремилися один від одного, втратили зв'язки й віддалилися. Зараз лише одиниці обдарованих вміють відкривати проходи між реальностями, щоб подорожувати, пізнавати, шукати необхідне. Магії стає все менше, без неї ми зникнемо, а наші тіла розчиняться та зіллються з передвічною тканиною реальності. Втім ізольованість світів зіграла з нами злий жарт. Подекуди сила вичерпалася повністю, від чого зникли цілі народи. Але в деяких місцях, як у вашій реальності, вона набула нових форм: стала стихіями, духами предків, з’єдналася з природою й запустила процес самовідродження. Вона почала рости, змінюватися, ущільнюватися. Її надзвичайно складно схопити й утримати, але з кожним разом нам вдається це усе легше, наші тіла й навички підлаштовуються до нових умов. Коли ми поглинемо достатньо енергії, то станемо такими ж, як ви, зможемо увійти у вашу реальність, залишитися тут, щоб жити, як рівні з рівними. 

— Але попередньо мусите спустошити й винищити половину населених земель разом з їхніми народами?

— На війні не обійтися без жертв, красуне, — він знову посміхнувся і розвернувся до Сабіра. — Але нещодавно я відчув, що ти намагаєшся виштовхнути мене зі свого розуму. Вирішив грати проти мене?

— Ви не виконали своїх зобов'язань. То з чого мені виконувати свої? 

— Ти більше не можеш ставити мені умови, людинко. Я отримав достатньо, щоб підкорити не тільки твій розум, а й тіло. Подумай, що станеться, якщо мені набридне чекати й брама відкриється просто тут, у твоєму золотому місті?

— Тільки посмій! — обличчя Сабіра спотворила лють.

— Зроби, нарешті, те, що повинен! — заричав демон. — Мені набридло чекати! Присягаюся, це твій останній шанс обрати тих, хто мусить померти. Бо коли до справи візьмуся я, буде надто пізно. 

Він підвівся на ноги. Тепер його масивна й потужна постать височіла над людьми кам’яною брилою. Здавалося, що достатньо одного руху, і він просто розчавить дрібних та крихких людей. Однак в ту ж хвилину повітря здригнулося від удару стихій. Крісло Мейрам відкинуло убік потужним повітряним потоком, жінка покотилася по килиму, а Сабір метнув у демона активоване закляття. З легким шипінням мерехтлива сітка огорнула ікласту істоту й позбавила її можливості рухатися, слідом на демона звалився цілий потік палючого блакитного світла. Мейрам встигла заплющити очі й відвернутися, а коли світло згасло, в кімнаті залишилися тільки люди.