Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

Закінчивши зі стіною, Вітольд відійшов на декілька кроків, щоб побачити усю картину цілком.

Він знову намагався відшукати щось, що об’єднувало б усіх зниклих. Але даремно.

— Що спільного може бути у цих людей?

Вільгельм підійшов ближче і окинув стіну прискіпливим поглядом.

— Ти намагаєшся вирахувати критерії за якими відбирали жертв. Але що як цих критеріїв не існує?

— Так, я розумію, що ти маєш на увазі, але у них однаково має бути щось спільне, — не погодився з вартовим князь. — Вони ж якось потрапили в поле зору злочинців…

— Місце…

Вітольд здивовано подивився на вартового.

— Це має сенс.

Але яке місце могли відвідувати усі ці люди? Серед зникли не було хіба що дітей. Декілька пенсіонерів, четверо студентів, з яких двоє іноземці, вчитель вокалу, водій таксі, стоматолог, ветеринар, вчителька молодших класів, художник, троє робітників заводу і будівельник. У них навряд чи були якісь спільні інтереси.

— Це могла бути лікарня, — тихий дівчачий голос змусив чоловіків обернутися.

Вітольд уже знав, що сходами хтось спускається, чув кроки. Кіт ніяково переступила з ноги на ногу, а її нова подруга злегка почервоніла. Саме вона висунула припущення про лікарню.

— Лікарня…

Він знову оглянув стіну. Як часто хворіють люди? Він достатньо довго прикидався одним із них, тож знав наскільки тендітні людські тіла. Навіть проста подряпина гоїться довше тижня. А ще ж є різноманітні захворювання. Застуда і грип – найчастіші причини пропуску занять для студентів.

— Також це може бути банк, — ніяково додала Ярослава, — або якась державна установа. Це ті місця, які зазвичай відвідують люди різного віку, статі і становища.

— Попрошу Петера зайнятися цим, — все ще роздивляючись стіну, мовив він.

— Після того як повернемося.

Вітольд різко видихнув і обернувся обличчям до вартового. А чи повернуться вони взагалі.

— Ти уже сказав їй? — глянув він на фенікса.

Вартовий пересмикнув плечима і підійшов до дівчини.

— Ти не проти поговорити?

Дівчина кивнула і відпустила передпліччя його сестри. Щойно вони відійшли на достатню відстань, Вітольд перевів погляд на Кіт.

— Коли? — прямо запитала вона.

— Після заходу сонця, — повторив він слова вартового.

Дівчина глибоко вдихнула. Схвильована, вона почала ходити з боку в бік активно жестикулюючи руками.

— Треба приготуватися. Він сказав скільки це займе часу? Що з собою брати? Наскільки…

— Я поїду один, — не дав він їй договорити.

Кіт здригнулася як від удару. Спершу на її обличчі відобразилося здивування, тоді роздратування, яке поступово трансформувалося у гнів. Але перш ніж визвіритися на нього вона глибоко вдихнула і стиснула руки в кулаки.

— Ти знаєш твоя опіка…

— Це тут ні до чого, — знову перебив він сестру. — У мене був час все обдумати. Повір, я багато варіантів перебрав у своїй голові. — Кіт схрестила руки на грудях. — Герхард мертвий, отже, нікому не відомо, що тут відбувалося за останні декілька днів. Я єдиний, хто порушив правила…

— Це абсурд, і ти знаєш, що це не спрацює…

— Я зв’язався з Всеволодом.

Кіт здригнулася і затамувала подих. Йому не потрібно було пояснювати, що це означає. Всеволод ніколи не приховував свого бажання об’єднати їхні клани. Він був уже немолодим, і в нього більше не було нащадків, які могли б успадкувати титул князя. Його клан зазнав не менше горя ніж вони. Після тривалих катувань, тіло Всеволода було повністю зламаним. Він, ймовірно, більше ніколи не зможе повернутися до своєї попередньої форми. Але він досі князь. Єдиний, кому Ві міг би довірити безпеку своєї сестри.

— Він як і ми нащадок Деймоса, — помітивши реакцію сестри, продовжив говорити князь. — Якщо все вдасться, влаштуємо «сімейну вечерю», — показав він в повітрі лапки. — Якщо ні – я залишив для нього лист у столі.  

— Думаєш, я зможу вдавати привітну господиню, не знаючи живий ти чи мертвий? — старанно стримуючи сльози запитала Кіт.

Вітольд різко видихнув і, підійшовши ближче, міцно обійняв її.

— Ти знаєш, я люблю тебе, — заспокійливо погладивши сестру по спині, проговорив він. Кіт схлипнула і обхопила його руками у відповідь. — Обіцяю зробити усе від мене залежне, щоб повернутися до тебе цілим і неушкодженим.

Кіт знову схлипнула і стиснула пальцями його футболку.

— Ніхто з цим не погодиться…

— У них не буде іншого вибору. Ти єдина, хто може ослухатись моїх наказів, — напівжартівливо додав він, але дівчина не оцінила його гумору. — Кіт, ми однаково не можемо поїхати туди усі разом. Союзу відоме приблизне розташування гробниці. А велика група людей приверне надто багато уваги.

— Ти можеш не їхати, — несподівано рішуче заявила вона, відсторонившись від нього і витерши рукавом мокрі щоки. — Нехай бере з собою гібрида. В ньому також тече кров Деймоса.