Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

— Як взагалі вам вдалося мене знайти? — все ж запитала вона. Саша так і не відповів чітко на це її запитання. Сказав тільки, що бабуся підказала йому зв’язатися з вампірами. А коли вона запитала чому, відвів погляд і знизав плечима. — Чесно кажучи, я не сподівалася на те, що мене взагалі хто-небудь шукатиме. Крім Саші, звісно…

Вітольд Вікторович спершу нахмурився, а коли вона вимовила ім’я друга і зовсім поморщився.

— Ми шукали не тебе, а гібрида, — зрештою, повідомив їй викладач. — Він вбив щонайменше шестеро людей… — На цих словах він знову подивився на неї і запнувся, ймовірно помітивши, як вона поблідла.

— Отже, — знову зосередилася Влада на стіні, — усіх цих дівчат вбив гібрид. А що тоді сталося з іншими?

— Ми не знаємо, — чесно зізнався чоловік.

Його присутність чомусь знову стала особливо відчутною. Можливо причиною був його низький тихий голос, що викликав мурашки у неї по шкірі.

— Тоді чому ці листівки тут? — відійшовши про всяк випадок на крок, запитала вона.

— Розумієш, коли десь за такий короткий проміжок часу безслідно зникає стільки людей, це не може не викликати підозр. Особливо якщо враховувати те, що трапилося з цією дівчиною.

— Думаєте, вони усі стали як вона? — подумки рахуючи листівки, запитала Влада. — Це заразно?

Вона згадала як створіння укусило її, і мимоволі схопилася за руку. На блідій шкірі не залишилося і сліду від потворної рани. Але що як подібне трапиться з людиною?

— Ні, це не заразно, — поспішив її заспокоїти чоловік.

І Влада вкотре відсахнулася, коли він спробував торкнутися її плеча. Глибоко вдихнувши, Вітольд Вікторович відійшов від неї одразу на декілька кроків і потер пальцями очі. Влада тільки тепер зрозуміла, що за увесь цей час не бачила його жодного разу в окулярах. Ймовірно в побуті вони були йому не потрібні.

А чи бувають взагалі у вампірів проблеми з зором?

— Упирями стають тільки ті, хто вживав нашу кров, — продовжим тим часом пояснення вампір. — І я не думаю, що з ними усіма трапилося те ж саме. Але люди зазвичай не зникають просто так. Більше того, у них немає нічого спільно. Стать, вік, колір волосся, навіть колір шкіри… Це не схоже на роботу серійного вбивці. Але у цього однозначно має бути якась причина.

Влада знову обвела поглядом стіну і відчула холодні щупальці страху, що проникли під шкіру і розповзлися усім її тілом, посиливши тремтіння.

— Зазвичай, коли подібне відбувається про це одразу ж повідомляють в новинах.

— Це також викликає підозри. Чесно кажучи, я хотів поговорити з тобою. — Влада розгублено подивилася на викладача, не розуміючи, що він має на увазі. — Велемир, ймовірно, буде тієї ж думки про це… — Він на мить запнувся, а тоді глибоко вдихнув і серйозно подивився на неї. — Не думаю, що найближчим часом у місті… ні, в цілому районі,  буде безпечно для когось хто перебуває в процесі переходу.

— Натякаєте на те, що мені краще поїхати звідси? — чомусь обурилась вона.

— Ти ж і так збиралася це зробити, хіба ні?

— Так, але…

Тоді вона не знала, що з нею відбувається. Не знала ким стане і боялася зашкодити тому, кого любила. Зараз усе інакше. Тепер вона пам’ятає усе, розуміє, що з нею відбувається. Вона, нарешті, знайшла свою сім’ю.

Знову втікати?

Чому?

Куди?

Вона багато чого могла сказати. Багато слів крутилося у неї на язику. Але її погляд знову опустився на горло вампіра. Прикипів до пульсуючої жилки на його шиї.

Всього декілька капель, декілька ковтків, і вона стане сильнішою. Можливо, достатньо сильною, щоб залишитися тут. Щоб не бути тягарем для своєї зграї, своєї родини…

Влада і не помітила як підійшла до нього. Як змусила його відступити, втиснувшись спиною в стіну. Відчула тільки як прискорилось серцебиття вампіра під її долонею. І саме це змусило її підняти погляд.

Зіниці чоловіка розширилися настільки, що очі здавалися майже повністю чорними. І здивований вираз обличчя вмить змінився на розгублений під її холодним, оцінюючим поглядом.

Не розриваючи зорового контакту, Влада провела долонею від грудей чоловіка до його горла. Торкнулася холодними пальцями гарячої шкіри і тільки після цього знову опустила погляд на його шию. Їй не довелося підніматися на носочки, вампір сам нахилився, підставляючи їй свою шию, але укусити його Влада не встигла.

— Можете зайнятися цим, коли усе закінчиться, — спокійний голос Вільгельма подіяв на неї як відро холодної води. Влада як ошпарена відскочила від викладача, з недовірою опустивши погляд на свої руки. — Я сам не певен скільки крові знадобиться…

Він не договорив, але Вітольд Вікторович, схоже, і так його зрозумів. Влада ж, відчуваючи, як палають від сорому щоки, блискавкою прошмигнула повз Вільгельма і кинулася до сходів, повністю проігнорувавши, двох дівчат, що якраз спускалися вниз. Схоже, її судження були помилковими, і далеко не всі мешканці будинку перебували зараз в обіймах Морфея.

****