Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

Гібрид зацікавив її з першої зустрічі. І звісно що вона одразу зрозуміла з ким має справу. Складно було уявити якою щасливою її зробила ця знахідка.

Наївний довірливий хлопчик розповів турботливій доброзичливій тітоньці усе. Хто його батьки, як вони живуть. Що трапилося з його матір’ю.

Він щиро радів тому, що його, нарешті, слухають. Вірив, що йому допоможуть. Що він невдовзі побачиться з батьками. О, вона слухала. Вона точно знала, що усе сказане дитиною правда.

А тоді почалося справжнє пекло. Він розповів їй, ким була його мати, і жінка вирішила, що зможе приглушити в ньому гени батька. Як пояснив сам хлопчина, вона вірила, що зможе зробити з нього людину.

«Це було перше вбивство, яке я вчинив усвідомлено, — зізнався їм гібрид. — Вона була ще жива, коли я почав рвати її на шматки».

Ві не міг засуджувати його за жорстокість. Не в цьому випадку. Те що ці люди робили з ним…

 У 2003 році, коли директора звинуватили у розкраданні в особливо великих розмірах, а умови проживання дітей визнали незадовільними, дитячий будинок-інтернат вирішили закрити. Хлопчина з нетерпінням чекав того дня, коли покине стіни ненависного закладу. Він точно знав, що відбувається. В таких будівлях звукоізоляції немає як такої.

Але всі його надії виявилися марними. Ніхто не збирався його відпускати.

Вітольд зірвав зі стіни ще чотири листівки. Куренчук Марія Григорівна – старша медсестра. З листівки на нього дивилася старенька усміхнена бабуся з жовтим обручем на голові.

«Вона ніколи не била нас, просто зачиняла у комірчині. Знаєте, така малесенька кімнатка без вікон, метр на метр… Одного разу я просидів там дві доби… Я не шукав її навмисно. Просто зустрів у місті»

Гібрид поховав жінку заживо. І навіть не міг пригадати де точно. Він навіть не вбачав у цьому нічого поганого.

«Я ж не вбивав її навмисно, — виправдовуючись, мовив він. — Просто забув що закопав. А коли повернувся, вона уже не дихала»

Валовський В’ячеслав Ігорович – санітар. Його гібрид утопив у річці.

«Він завжди спостерігав за нами в душі»

Більше про цього здоровенного чоловіка хлопець не сказав нічого, але те як затремтіли його руки, як оголилися зуби, коли він з гарчанням промовляв його ім’я було красномовніше всяких слів.

Добровольський Іван Миколайович – заступник директора. Низенький, кругленький чоловічок з лисиною на голові. Хлопець бив його, доки його голова не перетворилася на кашу.

«Йому це подобалося. Особливо подобалося бити нас ногами. Тож я вирішив, що він буде не проти померти від цього»

І останньою, хто помер від рук гібрида була Суха Галина Вікторівна – вихователька. Як і Ольгу Виговську, її гібрид порвав на шматки.

«Вона знала… Вона все знала, — розповідаючи про вбивство жінки повторював увесь час він, наче сам себе намагався у цьому переконати. — Як вона посміла вдавати, що рада мене бачити»