Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

Ві так і не зрозумів, що трапилось. Просто з кожною секундою серце хлопця билося все швидше і швидше. Блискучі сірі очі, що сильно виділялися на кістлявому обличчі завертілися в шаленому темпі, шукаючи в довколишньому середовищі хоч щось знайоме.

Тіло, від якого на той момент залишилися хіба що шкіра та кістки, забилося в болісних конвульсіях, і трансформація кісток стала особливо помітною.

Ві заштовхнув Свята собі за спину і велів йому покинути камеру. Але його хвилювання не справдилися. У гібрида не вистачало сил навіть на трансформацію. У нього не було жодного шансу впоратися з товстими ланцюгами. Але при цьому він ніяк не заспокоювався. Його дихання і серцебиття… Якоїсь миті здалося, що він задихається.

— Це панічна атака, — підійшовши до гратів, мовив Вільгельм.

— Що за маячня? — мимоволі обурився Ві.

Свят, який так і не вийшов назовні, обійшов його з боку і, підійшовши ближче до ліжка, кивнув.

— Схоже на те. Він мене навіть не бачить, — провівши рукою над обличчям гібрида, додав він. — Добре, що я взяв з собою заспокійливе.

Ланцюги загриміли втричі гучніше, а з горла гібрида вирвалося дике виття, щойно в поле його зору потрапив шприц. Вітольд знову відтягнув Свята на безпечну відстань і забрав у нього шприц.

Декілька секунд йому знадобилося, щоб усвідомити, що саме викликало у хлопця таку реакцію. І що могло до неї призвести.

— Треба його розв’язати, — наче крізь гущу води долинув до нього голос вартового.

Вітольд пересмикнув плечима, скидаючи з себе заціпеніння, і перевів погляд на металеву колодку, що з’єднувала кінці ланцюга.

— Святе, вийди, — велів він, цього разу з натиском.

Якщо вампір і хотів заперечити, Ві не дав йому такого шансу. Ось про що говорив вартовий. Проводжаючи поглядом друга, усвідомив князь. Сила крові, яку він мав на увазі.

Щойно вампір зачинив за собою двері камери, Вітольд підійшов до ліжка і, схопивши хлопця за горло, встромив голку йому в шию. Гібрид активно пручався, клацав зубами, намагаючись укусити князя, але він досі був надто слабким. Ві вичавив усе заспокійливе і не особливо дбаючи про безпеку пацієнта чи санітарні норми, жбурнув використаний укол на підлогу.

Тільки після цього він відпустив гібрида і відійшов від ліжка на декілька кроків. Під шкірою на місці уколу повільно розповзлася потворна синя пляма. Але й вона через декілька хвилин зникла вслід за проколом. А це означало, що кров Кіт подіяла і голодна смерть хлоцю більше не загрожувала.

 Ще деякий час гібрид бився в конвульсіях. Його здорова рука і ноги постійно видозмінювалися, але обернутися він досі не міг.

Поступово моторошний хруст, з яким раз у раз ламалися кістки хлопчини стих, і князь наважився підійти ближче.

— Я збираюся розв’язати тебе, — спокійним рівним тоном повідомив Ві.

Затуманені сірі очі ковзнули по його обличчю, і перемістилися кудись йому за спину. Свят жбурнув йому ключ від колодки, щойно Вітольд повернувся в його бік.

Замок клацнув, і гібрид насторожено застиг. Його серце досі калатало як божевільне, але він затамував подих. Гібрид, здавалося, все ще не міг роздивитися, хто перед ним. І навряд чи до кінця усвідомлював де знаходиться.

Вітольд зняв колодку, але не ланцюги. Випрямившись, він повільно відійшов назад до дверей, не розриваючи зорового контакту з гібридом. І так само спиною вперед вийшов з камери. Свят одразу ж зачинив важкі металеві двері на замок і повернув на свої місця засуви.

Щойно це сталося, гібрид скинув з себе ланцюги і, продемонструвавши неабияку швидкість, забився в куток кімнати. Він усе ще мав нажаханий вигляд, але поступово його погляд ставав усе більш осмисленим.

— Де я? — нарешті, прокаркав він, обійнявши себе руками, і обвівши настороженим поглядом скупе убранство кімнати.

— Ти вбив щонайменше шестеро людей, тобі дуже пощастило опинитися тут, а не в пеклі.

Голос Вітольда привернув увагу гібрида, і він, нарешті, повністю осмислено подивився на нього. І його очі миттю потемніли.

Ві подав сигнал, і Свят опустив рубильник, пустивши струм по ґратах. І якраз вчасно, гібрид кинувся вперед і зі скавчанням відскочив назад, щойно його вдарило током.

— Не раджу підходити близько до ґратів, — знову глянувши на хлопця, мовив князь.

Гібрид віддихався і знову з-під лоба зиркнув на Вітольда. І стільки ненависті, стільки люті було в цьому погляді, що князь мимоволі розгубився. Тоді на дорозі гібрид також кинувся на нього.

— Ти мене знаєш? — схиливши голову на бік запитав Ві.

Гібрид загарчав, тихо і загрозливо. А в його очах відобразилася люта зневага.

— Ти вбивця, — крізь зуби виплюнув він, і Вітольд здивовано подивився на нього. — Я бачив тебе! — звинувачувальним тоном заявив хлопець, тицьнувши в князя пальцем. — Ти був там з іншими!

Вітольд згадав як п’ятнадцять років тому знайшов на підлозі закривавлене тіло жінки і розтер пальцями очі. Отже, його припущення виявилося вірним. Жінка розбила пляшку парфумів, щоб приховати запах сина. Отже, її вбив хтось із їхніх. І це, ймовірно, був не її чоловік.