Якось перед Різдвом - Юлия

Поруч з ними на стіні висіло три ключі. Один був золотим та яскравим, прикрашений дорогоцінним камінням. Інший — срібний, без каміння, але мав дуже гарне оздоблення у вигляді візерунків. А третій ключ був виготовлений із дерева. Він не мав взагалі ніяких прикрас. Біля ключів виднівся напис:

«Ти маєш лише одну спробу, щоб обрати той, що відкриває двері».

Микита почав хвилюватися. Він не мав права на помилку. Але ж як обрати саме той ключ?

Хлопець почав по черзі їх перебирати. Спочатку він підійшов до золотого. Здавалося, що такі чарівні двері мав би відкривати саме такий ключ.

— Це якось занадто просто, – мовив хлопець і повісив його на місце.

Далі він взяв до рук срібний ключ. Від нього йшла якась дуже позитивна енергія. Микита провів пальцями по візерунках і вже хотів саме його вставити до дверей. Та останньої миті передумав.

— Цей ключ немає нічого спільного з цими дверима, – така думка чомусь постійно крутилася в його голові.

Залишився останній — деревʼяний. Він був геть непоказний зовні, та щойно Микита взяв його до рук, як відчув неймовірне тепло. Почуття доброти та любові переповнило хлопця і він, без сумніву, вставив ключ до дверей.

Запанувала тиша. Хлопець навіть чув, як бʼється його серце. Та ось почувся скрип і двері прочинилися. 

Зайшовши всередину, хлопець побачив старовинний деревʼяний годинник, що стояв на камʼяній підставці. Він виглядав, як витвір майстерної роботи. Циферблат був золотого кольору. Замість цифр, що позначають час, знаходилися символи, схожі на ті, які були на дверях. Стрілки годинника були у формі крихітних зірочок і здавалися майже живими.

— А що тепер робити? – пошепки спитав Микита.

— Я переведу стрілки годинника назад, – почув він за спиною знайомий голос. – Та памʼятай, у тебе буде лише пʼять хвилин для того, щоб все виправити.

Не встиг хлопець щось відповісти, як опинився знову на майданчику біля дому. Поруч бігала його сестричка Варя та стояв недоліплений сніговик.

— Ти скоро? Коли ти закінчиш? – почала смикати брата за рукав дівчинка.

— Я вже закінчив. Ходімо, покатаю тебе на санчатах, – відповів Микита і взяв сестру за руку.