Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом - Джуні Салем

-Не знав, що ти так гарно вмієш танцювати, Бузочок! Полум’яниці тобі б позаздрили! 

Бац! Романтичний момент лопається, наче мильна бульбашка. Я відштовхую він себе цього нахабу, який щоразу тільки те й робить, що сміється з мене і користується моєю довірою.    

-Припини мене так називати! І взагалі, чому ти тут, йди собі їж смаженого баранця! 

-Дякую, я вже наївся! - він ледь стримує сміх і це мене дратує ще більше.

-То йди потанцюй, чи чим тут розважаються чоловіки? Обіграй когось в кості, видури новий артефакт, пошукай любовних пригод, тільки мене облиш у спокої! А то не дай Боже Міра знову за тобою підглядає, не хочу перетворитися на крижану мумію!

Сподіваюся, що запальні веселощі скоро закінчаться, і так в Таун Веї вже два дні ніхто не працював. Повинні ж вони колись збирати чай, чи ліпити горщики на продаж! Повертаюсь до Андріла спиною, та не встигаю зробити і двох кроків. 

-Я тебе проведу, - нахабно обіймає мене за талію. - А то вже стає темно!

-Руки прибери! Дійду якось сама, краще скажи, де тебе шукати вранці, у кого ти ночуватимеш?

-Співатиму під твоїм вікном серенади. У всіх ельфів гарний слух, а у мене ще непоганий голос, у всякому разі матінка так казала. 

Навмисно згадую, як виливала на котів, що “співають” вночі, воду з балкона - хай зрозуміє, що на нього чекає, якщо здумає і правда таке зробити. Так хочу швидко піти, що в темряві дійсно за щось чіпляюся краєм спідниці і чую, як тріщить тканина. 

-Стій, навіжена! Я тебе розплутаю! 

Андріл оминає абияк покинуті стільці і опускається переді мною на коліно. Щось намацує в темряві, щоб відчепити поділ сукні, але навіть коли він справляється з задачею, я не можу зрушити з місця. Між нами весь час відбувається щось незрозуміле, якийсь непереборний потяг і я вже думаю, що стала схожа на Аждарху, яка натрапила на свого дракона.  Наче на підтвердження моїх думок Андріл обхоплює мене трохи нижче п’ятої точки, відриває від землі і садить на краєчок стола. 

Я вже не можу ні думати, ні чинити опір. Закидаю руки йому на шию і дозволяю обійняти так міцно, що ми наче зливаємось в одне ціле. Голова паморочиться, я знаходжу губи ельфа і на них тане солодкий поцілунок, довгий, як вічність. В цю саму мить  наче поринаю в чужі думки і вони точно належать мілорду Сільваранту, про якого мріє кожна друга жінка. Тієї ночі, коли ми купалися в водоспаді, зупинилася зовсім не я. Він не хотів відібрати право першого в того, кого я покохаю по-справжньому. І зовсім не тому, що мені довелося б стати жрицею Агні, а через те, що ми належимо різним світам. Такий як він, не зміг би зробити мене щасливою.