Як Настя себе шукала - Ася Гарбузова

Стосунки між Настею й Дмитром почали зароджуватися повільно, ненав’язливо, ніби вони обидва боялися порушити цей крихкий, але важливий зв’язок. Їхні зустрічі ставали частішими, але тепер це були не лише сеанси регресії чи розмови про минулі життя. Вони гуляли разом парком, пили чай у невеликих кав’ярнях і просто ділилися своїми думками, мріями та переживаннями.

Дмитро завжди був уважним слухачем. Він не перебивав, коли Настя розповідала про свої страхи та сумніви щодо дару цілительства, і завжди знаходив правильні слова, щоб її підтримати. Настя відчувала, що поруч із ним вона може бути собою, без масок і страху осуду.

Одного вечора, коли вони сиділи на лавці біля озера, Дмитро несподівано дістав із кишені маленький пакетик і простягнув Насті.
"Це тобі," — сказав він, усміхаючись.

Настя розгорнула пакунок і побачила там тонкий срібний браслет із підвіскою у формі пелюстки.

"Пелюстка фіалки, — пояснив він. — Щоб нагадувала тобі про той день, коли я наважився відкрити свої почуття."

Настя посміхнулася, намагаючись приховати, як сильно її це зворушило.
"Це так красиво… Дякую, Дмитрику."

Їхній зв’язок ставав дедалі глибшим. Одного разу Дмитро зізнався, що давно не відчував такого сильного потягу до когось.
"Ти особлива, Настуню, — сказав він, коли вони гуляли засніженим парком, їхні дихання змішувалися в легкій хмарці пару. — У тобі є щось таке… що надихає й водночас заспокоює. Я ніколи не думав, що зможу зустріти когось, хто так близький до моєї душі."

Настя, червоніючи, відповіла:
"Здається, ти знаєш, як дістатися до мого серця. Мені подобається бути поруч із тобою."

Їхні прогулянки стали довшими, а погляди — теплішими. Вони все більше відкривалися одне одному. Дмитро час від часу торкався її руки, а Настя відповідала йому легкою посмішкою або поглядом, який говорив більше, ніж слова.

Це було схоже на танець двох душ, які поступово знаходять спільний ритм. Вони не поспішали, дозволяючи їхнім почуттям рости природно, як росте квітка під теплим сонцем.