Як Настя себе шукала - Ася Гарбузова

Настя лягла на кушетку в кімнаті Дмитра, глибоко вдихнула ароматичну суміш із лаванди й сандалу, відчула тепло його голосу, який повільно занурював її у глибини свідомості. Перед її внутрішнім зором постала сцена: яскраве сонце, білий пісок, блакитні хвилі, що м’яко омивали берег острова. Настя відчула легкість, ніби її тіло стало юним, сильним, сповненим енергії.

Вона побачила свої руки — засмаглі, зі шрамами від праці. Поруч — виноградники, їхній аромат наповнював повітря. У тіні оливкового дерева сидів фавн — чоловік із густими кучерями, козячими ногами й маленькими ріжками. Його погляд був сповнений мудрості й любові, але й тривоги.

"Алексіос, — промовив фавн, і Настя зрозуміла, що це її ім’я в цьому житті. — Чому ти уникаєш свого призначення? Твоя сила допоможе багатьом, але ти ховаєш її за виноградними лозами."

Настя відчула, як серце Алексіоса стискається від гніву й страху. Він дивився на фавна, свого батька, і відповідав:
"Я хочу бути простим виноградарем. Мої руки створені, щоб доглядати за землею, а не лікувати людей. Від мене чекають занадто багато."

Фавн зітхнув і показав рукою на стару жінку, яка наближалася до них. Її ноги були вкриті ранами, вона кульгала.
"Ти бачиш, як вона страждає? Ти міг би зняти її біль, якщо приймеш свій дар."

Настя відчула, як Алексіос бореться із собою. Він хотів допомогти, але страх бути “іншим” паралізував його. Він підсвідомо зрікався свого дару, думаючи, що це зробить його щасливим.

У цей момент перед Настею з’явилося дзеркало. Вона побачила себе — теперішню, з усвідомленням власних уроків і дару. Її відображення мовило:
"Ти маєш прийняти всі частини себе. Дар не є тягарем — це твій шлях до гармонії з собою і світом."

Картина почала зникати, але Настя чула голос фавна:
"Сила, яку ти уникаєш, завжди залишиться з тобою. Але лише прийняття дозволить тобі використовувати її."

Прокинувшись після регресії, Настя відчула дивну легкість і рішучість. Її руки ніби поколювало від тепла, яке вона знала, можна спрямувати на допомогу іншим.

"Ти знаєш, Мить, я ось після кожного сеансу або кожної нової лекції так щиро вірю в те, що я можу зцілювати, і, навіть, комусь допомагаю, а потім проходить день, два, тиждень і мені знову здається, що я нічого не можу" - Настя задумливо дивилась на Митька.

"Це цілком нормально постійно сумніватися в собі, ми, все-таки люди, а не Творець. Хоча, ти знаєш, мені здається і у Творця бувають моменти сумнівів. Головне в процесі навчання і роботи над собою не покидати все, а рухатися далі, навіть крізь сумніви і невдачі."

Настя простягла руку і погладила хлопці по плечу.

"Дякую, твої слова мені допомагають."

"Давай я тебе проведу до кімнати і ти ще подумаєш як можна розвивати дар і свою впевненість" - Митько взяв Настю за руку і повів її в коридор. 

Лежачи в ліжку, Настя думала про те, що така її сила не дарма привносить певні сумніви - занадто велика відповідальність. Але дівчина дуже хотіла вірити, що справиться.