Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

— Він не психопат, — почув він свій власний голос. — Він просто не контролює мисливський інстинкт. Я чув каяття в його голосі. І він нажаханий… Настільки нажаханий, що не дозволяє собі обернутися.

В будинку запанувала тиша.

— Все могло би бути інакше, якби поряд з ним був хтось дорослий, хто зміг би пояснити йому що з ним відбувається, і як із цим жити.

Він підняв стомлений погляд на вартового.

— Я ненавиджу Союз не менше за тебе. Але те, що ти збираєшся зробити… Він же просто винищить їх усіх.

— Не тобі говорити про винищення, хлопче, — несподівано подав голос мовчазний до цього Орест. — Нас було три сотні, а залишилось всього двоє.

Вітольд здригнувся і опустив голову. Він багато чого переосмислив після зустрічі з вартовим. Як, наприклад, чому Союз наказав винищити усіх напівкровок, а не тільки тих в чиїх жилах текла кров перевертнів. Чи чому феніксів, незважаючи на їх умовну незнищенність майже не залишилося.

— Знайшов, — несподівано вигукнув Петер, і усі одразу ж повернули свої голови в його бік. — Артем Виговський і Ольга Виговська… Мати і син, — за мить додав він. — Їхнє авто перекинулось в горах, але тіл не знайшли.

— Ти тільки подивись, яке тут місиво, — тицьнувши пальцем в фото понівеченого салону автомобіля, мовив Олівер.

— Він, ймовірно, напав на неї, коли голод став нестерпним. А коли отямився, зрозумів що накоїв і заховав тіло, — відсунувши від себе папку зі справою, мовив Петер..

— Тоді його знайшли б, — заперечив Олівер.

— Жодна собака не підійде до тіла, якщо від нього смердить перевертнем, — м’яко промовив Велемир.

— Отже, тіло жінки все ще там… — припустив Орест, але Ві заперечно мотнув головою.

— Навряд чи… Я ж кажу він не психопат. Його мучить совість.

— Тоді що з іншими тілами? — не погодився з ним Свят.

— Повідомлення… — несподівано зрозумів Ві. — Ймовірно, він зрозумів, що не один такий. І вирішив таким чином дати про себе знати. Сам подумай – географія вбивств.

— З кожним разом все ближче до центру міста.

— Він хоче, щоб його знайшли, — завершив його думку вартовий, і підняв зі стола листівку з його обличчям.

— І зараз у нього на руках ще одне тіло, яке він, ймовірно, захоче виставити напоказ.