Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

Люк відчинився ривком, і вона втиснулась в стіну. Він зістрибнув униз не припиняючи гарчати і Влада вперше побачила, що так сильно налякало дівчину.

Це не було людське обличчя. Потворне. Огидне, з витягнутою вперед щелепою і приплюснутим носом, воно було майже повністю покрите кров’ю. Вона стікала по деформованому підборіддю вниз на шию і груди, пофарбувавши в червоний білу футболку.

— Ти!

Він замахнувся. Але в світлі ліхтаря Влада розгледіла не руку а щось більше схоже на деформовану лапу. Пальці були неприродньо викривлені, загнуті. Наче не до кінця розвинені.

Щось хруснуло і це врятувало Владу від удару. Хлопець застогнав і зігнувся. Його божевільний погляд зосередився на її шиї.

Влада без проблем прочитала вираз на його обличчі. Це бажання було їй знайомим. Споглядання горла Саші викликало у неї схожі почуття. Коли чудовисько наблизило до неї свою огидну морду, вона нарешті зажмурилась. Гаряче дихання обпекло її обличчя.

Чомусь вона була впевнена що цього укусу точно не переживе. Але ймовірна загибель тепер уже лякала її не так сильно, як можливість перетворитися в подібне йому чудовисько.

Монстр наблизився ще ближче. Влада затамувала подих і стиснула руки в кулаки, але найгіршого не сталося. Перед тим як гострі зуби зімкнулися на її шиї він глибоко вдихнув і майже одразу ж відвернувся скорчившись від блювотних позивів.

Схоже, огидний трупний запах, щойно врятував їй життя. Але Влада уже не знала радіти їй чи плакати.

Спазми у шлунку нарешті повернули хлопця в людську подобу. Обхопивши руками живіт він кинув сповнений ненависті погляд на Владу і вистрибнув назовні. Люк тієї ж миті зачинився. Влада різко видихнула, тільки тепер усвідомивши, що увесь цей час не рухалася.

І тільки тепер вона відчула як шалено калатає серце в грудях. Як трясеться від жаху усе її тіло. Було і ще дещо. Неясне, але на диво знайоме. Наче давно забуте відчуття.

Внутрішня напруга, гул у вухах, тремтіння, що ніяк не припинялося, як вона не старалася. А тоді всередині щось хруснуло, і Влада з жахом скрутилася в клубок, згадуючи потворне обличчя монстра перед собою.

Те що вона спершу прийняла за панічну атаку виявилося значно більшим. Жахаючим…

Їй і без того було боляче, але відчуття того як вивертаються і деформуються кістки не йшло ні в яке порівняння з цим.

На якусь мить її охопила паніка. А тоді вона почула голос. Напрочуд далекий, але такий теплий і знайомий.

«Не бійся, — заспокійливо мовив він в її голові, — якщо чинитимеш опір, перетворення буде значно болючішим».

Влада глибоко вдихнула і змусила себе встати. Лихоманка нікуди не ділася, та й трусило її не на жарт. Але вона здається знала що повинна робити.

Сподівалася тільки, що її витримки вистачить, перш ніж вона перестане контролювати своє тіло. Наче на доказ цього, гострий біль прошив ліву лопатку і Влада скрючилась, спершись рукою на стіну.

Спершу штани… Поки вона розстібала ґудзик і ширінку, в голові продовжував звучати напрочуд знайомий чоловічий голос.

«Це не тому, що мама сердитиметься, якщо ти порвеш нову сукню, — крізь сміх говорив він з нею. І це було так дивно. Через біль вона навіть не звернула увагу на його слова. — Одяг сильно заважатиме при перетворенні. І може навіть скалічити твої чарівні лапки».

Вона майже відчула його ніжний дотик. Це було так дивно. Розібравшись з нижньою частиною, Влада стягнула через голову футболку. А тоді і нижню білизну.

Наступної миті пекельний біль прошив усе її тіло. Дівчина впала на землю, хапаючи ротом повітря і намагаючись не видавати ні звуку.

Влада пам’ятала, що не повинна чинити опір, але як же вона могла заспокоїтись. Сльози покотилися щоками. Жах скував усе тіло. Тремтіння посилилось, і їй довелося до скрипу стиснути зуби, щоб не заволати, таким сильним був біль.

«Ну ж бо, Ато, ти ж хотіла побігати з татком»

Його голос звучав усе чіткіше і на якусь мить вона навіть змогла побачити його усміхнене обличчя. Брунатне волосся, золотаві очі. Широка радісна усмішка.

Зображення зачарувало її. З наступним видихом, вона відчула, як тіло змінюється. Це і справді було значно легше, якщо не чинити опору.

****

Спершу був приступ голоду. Настільки сильний, що Вітольд заледве зміг всидіти на місці. Затуманеними очима він оглянув кімнату довкола і зустрівся поглядом з гібридом.

Усі все ще були зайняті спогляданням чудесного зцілення Сема. Усі крім Сари, яка чомусь дивно хмурилась і дивилася куди завгодно тільки не на нього.

Ві зрозумів, що голод належить не йому майже одразу. І все ж впоратись із цим було вкрай важко. Особливо тоді коли запах крові заповнив будинок.

На якусь мить його погляд завмер на руці дівчини. А тоді він збагнув, що ймовірно спровокувало у Влади такий сильний приступ голоду і різко встав, перевернувши стілець на якому сидів.

Гучний гуркіт привернув до нього увагу усіх присутніх, але він уже не міг цього бачити. Як і попереднього разу він бачив її очима і чув її вухами. Він навіть зміг відчути густий запах крові, що витіснив усі інші запахи. Він навіть не усвідомлював, що його трясе так само як і її, доки не побачив спотворене частковою трансформацією обличчя гібрида.