Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

Над столом одразу ж піднялася хмара пилу. Хтось закашлявся, хтось відвернувся, і тільки Вітольд залишився сидіти на місці. Він уже і забув про це.

— Ми не можемо знати точно, — обережно мовив він. — Якщо не вони тоді клан Всеволода. Але вони жили по той бік Дніпра, — Ві відкрив коробку і почав діставати один за одним блокноти, книжки, альбоми – усе це колись належало його батьку. Він так і не зміг змусити себе розібрати його речі. — Його розповідь збігається з тим, що я пам’ятаю, — щоб не зациклюватися на болючих спогадах, продовжив він. — Та пара жила за містом. Можливо, я навіть зможу знайти дорогу… — Він уже почав сумніватися в тому, що зможе відшукати батьків записник, аж раптом, його рука намацала м’яку шкіряну обкладинку.

Записник був дуже старим. Шкіра на ньому місцями вицвіла, місцями загрубіла. Розгорнувши його, Ві мимоволі глибоко вдихнув, йому знадобився час, щоб впоратись з емоціями. Батьків запах, змішаний з запахом пилу і чорнил. Батьків вишуканий почерк… Малюнки на полях…

Ві на мить зажмурився, а коли розплющив очі, почав швидко гортати сторінка за сторінкою у пошуках потрібних записів.

На щастя, батько вів записи в хронологічному порядку. Тож з кожною сторінкою він наближався до цілі.

— Знайшов… — Його голос прозвучав тихо і хрипло, але він не звернув на це уваги. — Тут немає чіткої адреси, але є пояснення як їх знайти.

Велемир забрав записник із його рук і вчитався в написане.

— Це хіба не та дорога, що проходить через ліс? — хрипло запитав він.

— А ось і залізнична станція поряд із якою обірвався слід дівчини, — розгорнувши карту, мовив Свят і тицьнув пальцем у місце на карті. — Він міг повертатися з міста і підібрати її.